Сталась ця історія чотири роки тому. На той момент миз моїм чоловіком в шлюбі були майже десять років. І за той час ні разу не були у відпустці разом. Ні на морі, ні в горах, ні десь в якомусь цікавому місті.
Все щось заважало. То грошей не було, то донька народилась і з немовлям спокійно не відпочинеш. Тому ось так і виходило.
Та й ми б і не поїхали нікуди, якби не наші друзі – Олена та Андрій. Тоді вони хотіли з’їздити до моря своєю машиною, тому запросили нас, адже можливо ми також хотіли відпочити.
Ми погодились, зібрали речі, взяли донечку та поїхали у веселу подорож до моря. В друзів є син Антон, вони з нашою Леєю приблизно одного віку і давно добре товаришують, тому і дітям нудно не було. В них там своя дитяча компанія.
Поки ми їхали, то зупинялись лише на заправках та в місцях для перекусу на свіжому повітрі, адже їжу ми брали з собою, наготувавши смачного вдома.
На одній з таких стоянок, Андрій помітив, що Антон викинув папірчик не у смітник, а просто в траву. Чоловік підійшов до сина та сказав:
– Ти бачиш скільки сміття навкруги?
– Так. – Відповів Антон.
– Гарно?
– Та не дуже.
– Тоді ось тобі пакет для сміття і ми не поїдемо до тих пір, поки він в тебе не буде повним.
Олена вже хотіла заступитись за сина, але одразу по погляду Андрія зрозуміла, що відбувається виховання.
Ми вирішили також не відставати та взяли сміттєві пакети, щоб також прибрати. Навкруги справді було доволі брудно, багато сміття, хоча смітник знаходився не так вже й далеко.
Через тридцять хвилин шість пакетів сміття стояли біля смітника. А ми, задоволені своєю роботою, оглядали прекрасну галявину.
– Тепер красиво, чи не так?
– Ага! Справді гарно!
– Тож запам’ятай, Антоне, що якщо ти хочеш жити в комфортній, чистій та красивій країні, то починати треба з себе. Всі ці люди також думали, що від одного папірчика нічого не буде. І що в результаті? Осьо гора сміття, яке ми зібрали.
Це був прекрасний спосіб для пояснення дитині, чому так не можна робити. Я його собі навіть запам’ятала.
