Я познайомилася з Андрієм у парку, коли гуляла зі своєю донечкою. Маринка у мене від першого шлюбу. З її батьком ми розлучилися ще до народження донечки. Він виявився зовсім непридатним до сімейного життя. Його постійні гуляння та жінки не прикрашували нашого сімейного життя. Терпіти я не хотіла, тому одразу подала на розлучення.
Зараз Маринці уже шість років. На вересень місяць підемо у перший клас. Попри те, що заміжжя було невдалим, я невимовно рада, що маю свою дитинку. Її рідний батько допомагав нам фінансово, але з Маринкою зустрічатися не хотів.
Так от, Андрій сподобався мені одразу. Наявність у мене дитини його не хвилювала. Та перед тим як з’їхатися хлопець чітко оголосив свої умови:
-Я хотів би створити з тобою родину. Дитина мені не заважає, але все, що стосується її виховання та фінансового забезпечення – вирішуй з колишнім чоловіком.
Чесно зізнатися, я подумала, що Андрій так каже, бо ще не знає, що означає мати дитину. Як тільки він побачить, яка Маринка у мене активна та весела – одразу її полюбить та забудеться про свої умови.
Я помилялася. Ось уже пів року, як ми живемо утрьох. Й за весь цей час Андрій жодного разу не купив моїй дитині жодної цукерки. Я вже мовчу про одяг та іграшки. Розумію, що він попередив мене, та хіба можна бути настільки жадібним.
