У моєї бабусі було двоє діток (моя мама і ще один син). Моя мама вийшла заміж і народила мене, та коли мені було 8, вона розлучилась з татом і ми знову повернулися жити до бабусі. На той час мій дядько вже був успішним бізнесменом, мав свою справу.
Я росла, а бабуся старіла і з кожним роком характер її ставав дедалі складнішим. Мало того, що почала на всіх сваритися, робити зауваження, то ще й ніби навмисно розкидає кругом речі, смітить. Дійшло до того, що вона почала стягати додому різні речі зі смітника.
Тож можете уявити, як складно було мамі порозумітися зі старенькою. Я все бачила і намагалась допомогти, та потім вийшла заміж і з’їхала від рідних до чоловіка. Але все одно старалась навідуватися додому. Та самі розумієте, що часу на це було мало. Своя сім’я, свої проблеми.
І ось неочікувано для всіх життя моєї мами обірвалося. Бабуся потрапила в лікарню і вже у всьому їй допомагав син. А згодом він сказав мені, що планує продати бабусину трикімнатну квартиру. Купити їй меншу, а решту грошей поділити між нами. А потім ще пообіцяв, що тепер сам доглядатиме за матір’ю, адже моя мама вже віддала свій «борг».
Нова бабусина квартира була поруч з моєю. Тож по ідеї я мала час від часу зазирати до старенької і чимось допомагати. Дядько ж, хоч і заможна людина, та доглядальницю наймати не став.
Мене це здивувало, адже я бачила, що баба не зможе жити сама. Вона вже в тому віці і стані, що потрібно, аби хтось весь час знаходився поруч із нею.
Нещодавно я дізналась, що вагітна. Тож тепер мені немає ні часу, ні сил сидіти 24/7 в бабусі. І скільки разів я намагаюся донести це дядькові, він ніби не чує мене. Не розумію, у чому причина: чи грошей школа чи так принципово, щоб доглядала я?
