Видих
Вчора Катрі виповнилося 47 років. Два роки тому її життя розбилося на шматки. Ось так іронія — банальна фраза, а як точно передає все, що з нею сталося.
Катя знайшла сукню за пару днів до дня народження. Подзвонила мамі й сказала, що купила блакитну. Мама вимагала негайно показати її вживу. Коли Катя надягла сукню, мати аж захлипнула від захвату. «Ти в ній просто лялька! Але ж це не блакитний, це бірюзовий!» Дивне покоління. Мабуть, тому що вони ходили до швачок, обговорювали фасони, вибирали тканини. І кожна сукня тоді була подією.
Отже, сукня кольору бірюзи, яка зрозуміла, що вона не «якась там блакитна», чекала свого виходу.
На цей день народження Катя запросила всіх нечисленних родичів і друзів. У ресторані їм накрили столик у далекому куточку затишного залу.
Її кузина Наталя говорила тост хвилин десять. Розповіла, як у шістнадцять вони напилися й ловили таксі, але не могли згадати, як відмінюється слово «костел». І п’ять разів повторювали водію: «Та що ви не розумієте? Ми живемо у Костлі! У Костлі! Село Грибани! Їдьте до центру, там покажемо!» А потім запропонувала всім напитися до втрати пам’яті, щоб не згадувати, як казати адресу. Але її романтичний порух зламали, нагадавши, що всі зупинилися в тому ж готелі, де й ресторан. «Ну нічого собі романтики», — сміялася Наталя. А її чоловік підтримав: «Ми перестали лізти у вікна до коханих! Але тільки тому, що у нас москітні сітки. А так би ще як лізли. Особливо я». «Звісно, у вас же одноповерховий будинок», — підколола Катя. Усі реготали.
Потім тост сказав Олексій, чоловік Іринки, другої кузини. Він згадав їхню поїздку до Львова сто років тому. Спочатку всі раптом почали вигравати в казино, а потім програли все до копійки. А коли вийшли, Катя сказала: «Що б ви без мене робили? Я приховала п’ятдесят гривень на горілку та закуску». І всі пішли у готель пити на ці гроші, а потім гуляли набережною й співали «Червону руту». «То ж вип’ємо за чудову жінку, яка врятувала нас від смерті від спокути!» — гукнув Олексій. Мамин чоловік, Григорій Іванович, пошкодував, що в ресторані немає ваг, щоб зважитися на брудершафт. І всі почали співати «Червону руту», поступово знижуючи голос, як у відомій сцені в лазні.
Вечір вийшов чудовим. Чоловік, звісно, тосту не сказав, але він ніколи й не вмів. Він завжди жартував, що він не оратор, а айтішник.
Вранці домовилися разом поснідати й прогулятися до Шевченковського парку. А до вечора всі роз’їхалися. І Катя з чоловіком залишилися вдома наодинці.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв комп’ютерний стіл, сказав, що треба поговорити. І Катю раптом затрясло. Взагалі, їй весь день було не по собі. Вона думала, що, здається, не так багато випила, але щось трусило зсередини. Чоловік повідомив, що зустрів іншу жінку і йде прямо зараз. Він просто не хотів псувати свято.
Наступний рік став роком літери П. Переїзд, плач, прострація, п’янки, ще плач…
А на 46-й день народження Катя вирішила змінити букву. Прокинулася й пішла гуляти вздовж Дніпра. Вона намагалася навіть у найчорніші дні виходити вранці. Був холодний січневий день. На березі нікого не було. І ця свіжість, самотність, а може, енергія ріки, якось підняли її зсередини, і вона раптом точно відчула, що одужала. Ніколи не вірила в усі ці енергетичні дурниці, а тут відчула фізично, як вся пітьма й гидота зникли.
Тільки повного видиху в неї ніяк не виходило зробити.
Катя вирішила, що наступний рік буде роком Н. Нові знайомства, нова «Я», але ж ¡No pasarán!
Того ж дня вона зареєструвалася на сайті знайомств. З усіх, хто їй написав, сподобався один чоловік. Вони познайомилися. Це був рік тому.
Навіть не віриться, що за рік її життя знову так круто змінилося. Цікаво, це видно по лініях на долоні? Може, у неї лінія життя переривається і починається знову? Саме сьогодні. Катя з задоволенням вдихнула ранкове повітря, але повністю видихнути поки не виходило.
Катя подзвонила мамі попрощатися.
«Я розказала Олені, що ти збираєшся у подорож, і вона дуже хоче, щоб ти переночувала у них», — сказала мама.
«Добре, я їх обожнюю. Думала їхати прямо на Карпати, але зупинюся у них у Києві на другу ніч. Так зручніше — від них до гір всього крок, і вже до обіду буду у «Олійників».
«Олійниками» всі друзі називали Олега й Оксану Олійників через три «О» в іменах і прізвищі. І вони залишилися «її» друзями.
До вечора другого дня Катя дісталася Києва. Олена й Федір уже накрили стіл і попередили Катю не наїдатися закусками, бо в них сюрприз. А через 20 хвилин увійшов «сюрприз». Олена сказала:
«Катрусю, знайомся, це Віктор. Наш сусід. На жаль, збираВіктор посміхнувся і простягнув їй повідець: “Я чув, ти шукаєш собаку – ось тобі найкращий друг, а заодно й справжній український лабрадор, якого звуть Сніжок”.
