**Видих**
Вчора Катрі виповнилося 47 років. Два роки тому її життя розбилося. І біс його знає, чому ця затоптана фраза так точно влучає в те, що трапилося.
Катя знайшла сукню за кілька днів до дня народження. Подзвонила мамі та сказала, що купила блакитну. Мати вимагала негайно показати її наживо. Коли Катря надягла сукню, мати захопилася. «Ти в ній просто лялька. Але який же він блакитний? Це бірюзовий колір». Дивне покоління. Мабуть, тому що вони ходили до кравечих, обговорювали фасони, підбирали тканини. І кожна сукня колись була подією.
Отже, сукня бірюзового кольору, усвідомивши, що вона не «якась там блакитна», чекала свого виходу.
На цей день народження Катя запросила всіх нечисленних родичів та друзів. У ресторані для них накрили стіл у далекому кутку затишного невеличкого залу.
Наталя, її кузина, говорила тост хвилин десять. Вона розповіла, як у шістнадцять років вони напилися та ловили таксі. І не могли згадати, як відміняється слово «церква». І повторювали водієві разів п’ять: «Що ви не розумієте?! Ми живемо біля церкви! Біля церкви! Село Грибівці! Їдьте до центру! Там покажемо!» І запропонувала всім напитися до знемоги, щоб не пам’ятати, як сказати адресу. Але її романтичний порух зламали, нагадавши, що всі зупинилися в тому ж готелі, що й ресторан. «Ніякої романтики не залишилося», засміялася Наталя. А її чоловік підхопив: «Ми перестали лізти у вікна до коханих жінок! Та тільки тому, що в нас на вікнах москітні сітки. А так ми б ще як лізли. Особливо я», продовжив він. «Звісно. У вас же одноповерховий будинок», засміялася Катя. Всі реготали.
Потім тост Александр, чоловік Ірини, другої кузини. Сашко згадав їхню поїздку до Білгорода-Дністровського сто років тому. Спочатку всі раптом почали вигравати. А потім програли все до останньої копійки. А коли вийшли з казино, Катя сказала: «Щоб ви без мене робили?! Я сховала п’ятірку на горілку та закуску». І всі пішли до готелю пити на цю п’ятірку, а потім гуляли набережною та співали «На крилах». «То давайте вип’ємо за дивовижну жінку, яка врятувала нас від смерті без горілки!» Мамин чоловік, Геннадій Ігорович, пошкодував, що в ресторані немає ваг і не можна зважитися на брудершафт. І всі почали співати «На крилах», потихеньку переходячи на шепіт, як у відомій сцені в лазні.
Вечір вийшов просто чудовий. Чоловік, правда, тост не сказав, але він ніколи й не вмів. Він сам завжди жартував, що не оратор, а ІТ-шник.
Наранок домовилися поснідати разом і погуляти в Центральному парку. А до вечора всі роз’їхалися. І Катя з чоловіком залишилися в квартирі наодинці.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв стіл із комп’ютером, сказав, що треба поговорити. І Катрі раптом стало моторошно. Взагалі-то їй весь день було якось не по собі. Вона думала, що нібито й не пила багато, але щось тривожило зсередини. Чоловік повідомив, що зустрів і полюбив іншу жінку і йде прямо зараз. Він просто не хотів псувати свято.
Наступний рік був роком літери П. Переміни, переїзд, плач, прострація, п’янки, плач…
А на своє 46-річчя Катя вирішила змінити букву. Прокинулася і пішла гуляти узбережжям. Вона намагалася навіть у найбільш «темні» дні гуляти щоранку. День був прохолодний. Січень. І на березі нікого не було. І ця свіжість, самотність, а може, енергія моря якось підняли її зсередини, і вона раптом точно усвідомила, що одужала. От ніколи в усі ці енергетичні прибамбаси не вірила, а в цю мить просто фізично відчула, як вся пітьма та гидота зникли.
У неї, правда, ніяк не виходило зробити повний видих.
Катя вирішила, що наступний рік буде роком Л. Нові знайомства, нова «Я», але ж «но пасаран»!
Того ж дня вона створила сторінку на сайті знайомств. З усіх, хто їй написав, сподобався один чоловік. Вони познайомилися. Це було рік тому.
Навіть не віриться, що за рік її життя знову так різко змінилося. Цікаво, чи видно це по лініях на долоні? Може, у неї лінія життя переривається і починається знову? Прямо сьогодні. Катя із задоволенням глибоко вдихнула ранкове повітря, але повністю видихнути поки не виходило.
Катя подзвонила мамі попрощатися.
«Я розповіла Олені, що ти збираєшся в дорогу, і вона дуже хоче, щоб ти заночувала у них», сказала мама.
«Добре, я їх обожнюю. Думала їхати прямо до Львова, але зупинюся на другу ніч у них у Києві. І по відстані зручно. Від них до Львова кроки, і я вже до обіду буду у Назарів».
«Назарами» всі друзі називали Назара та Наталю через три «Н» у їхніх іменах. І вони залишилися «її» друзями.
До вечора другого дня Катя доїхала до Києва. Олена та Федір вже накрили стіл і попередили Катрю, щоб не наїдалася нарізКатя глянула у вікно, де перші сніжинки, мов білі пелюстки, починали тихо кружляти над вечірнім Києвом, і вперше за останні два роки відчула, як щось тепле і світле, наче промінь сонця крізь хмари, почало пробиватися у її душі.
