Останній погляд

Автор Вербенко АнатолійЧас читання 4 хв.Перегляди 11

_Сторінка щоденника._

Глуха ніч поступово відступала, наближаючи неминуче прощання. Світало. Віра всю ніч просиділя біля домовини свого чоловіка, Василя, згадуючи прожиті разом роки. Обоє вже переступили порік старості.

Сімдесят шість років прожив мій Василь, міг би й більше, якби не хвороба, думала вона, сама на три роки молодша.

Добрим чоловіком і батьком ти був, Василю, промовила вголос, коли світанок розігнав темряву, і обличчя покійного стало виразнішим, ніж у світлі свічки. Вірним був, хоч спокус було чимало Ох, як швидко життя минає.

Цілу ніч спогади, наче сторінки книги, перегорталися в її душі сумні й радісні. Пятдесят три роки разом це не мало.

Коли Василь зрозумів, що не підветься, казав дружині:

Вірочко, це Бог покарає мене за гріхи. Мабуть, не так жив, не так думав

Не кари себе, заспокоювала вона. Добре життя прожив. Не пив, не буянив, як інші, нас із донькою любив. Які в тебе гріхи? Він слухав і затихав.

На кухні метушилася донька Оксана, що приїхала з міста сама. Чоловіка в неї не було давно розійшлися, а її донька, Вірчина онука, нещодавно народила другого малюка, тому й не прибула. Не попрощається з дідом. Але в дитинстві всі канікули проводила в бабусі.

Оксана, єдина їхня дитина, рано покинула рідну хату. Двоє дітей померли один прожив день, другий тиждень. Як старалися Віра з Василем, щоб виростити доньку! Та Бог дав їй життя.

Ще до закінчення школи Оксана заявила:

Батьки, після школи їду до міста. Не хочу в селі жити. Розумію, що одна у вас і мала б доглядати, але там життя цікавіше.

Я не проти, одразу згодився батько.

Ой, донечко, як же ми без тебе? Віра вже хотіла заплакати, але Василь суворо глянув.

Пускай дочка влаштовується. Нехай у людини вибється. Доярок у селі й без неї вистачить.

Віра зрозуміла, але страшно було відпускати її саму. Оксана поїхала, закінчила технікум, стала товарознавцем. Потім вийшла заміж і вже не повернулася.

Майже все життя Віра з Василем прожили вдвох, працювали в колгоспі, жили дружно. А як постаріли онуку на літо брали. Але вона виросла і забула дорогу до них. У неї своє життя.

Взяли онуку на сінокіс їй так подобалося потім купатися в річці Віра ледь всміхнулася, згадавши, як дівчинка пищала, коли дідо кидав її у воду.

Мам, що? несхоже підійшла Оксана.

Так, згадалося. Посидь із мною, попрощаємось із батьком, поки люди не зійшлися. Сходяться односельці не дадуть спокою. Поважали Василя, нікому зла не робив, лише допомагав.

Донька присіла біля матері, пригорнулася.

Добре, що ти на нього схожа, сумно казала Віра. Із часом риси його з памяті стернуться, а тут ти Як дві краплі.

Мам, а як ви з татом познайомились? Ніколи не розповідала.

Дивно вийшло. Він просто «прилип» до мене, як побачив у області

Як так?

Працювала у колгоспі, була передовиком. Позвали на зїзд, навіть грамоту й годинники вручили. Такі маленькі Після екскурсії повели в їдальню. Ми з Василем сиділи поруч. Високий, гарний, тільки одягнений неохайно. Зрозуміла чоловік самотній.

Вона важко зітхнула, ніби знову переживала ту мить. Вийшла з їдальні раптом чоловік біля неї:

Візьми мене з собою. Василь мене звати. А тебе?

Віра, сухо відповіла. Ти ж навіть не знаєш, у якій глушині я живу. А ти ж городянин.

То й поїду.

І поїхав. Він одразу їй сподобався. В селі прийшов до батьків:

Доброго здоровя. Прошу руки вашої доньки. Вибачте, що так відразу, але в мене ні хати, ні двору. А Вірочка мені дуже подобається.

Батьки остовпіли.

Оксанко, тебе, здається, на зїзд передовиків відправляли, а ти за женихом поїхала? жартував батько.

Так вийшло, знітилася. Але я згодна.

Назначили весілля. Просте, як тоді було в селі. Зібрались сусіди, гуляли всі. А потім почалося звичайне життя.

Щасливе життя. Ідуть із чоловіком селом а всі заздрять.

Яке чоловіка Вірка собі причепила! Високий, красені, шепотіли баби. Такі мужики або самі за жіІ зараз, коли все затихло, Віра знала колись вони знову зустрінуться, бо любов, яка пережила стільки років, не може просто зникнути.

Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!