Я ніколи не вірила в те всепоглинальне почуття, яке люди називають коханням. Завжди мислила раціонально та думала головою, а не серцем. З таким підходом обирала і майбутнього чоловіка. Мене не цікавили почуття, важливо було мати спільні інтереси та захоплення. Коли зустріла Іллю, відчула, що ми зможемо жити довго і щасливо, хоч і без кохання. Спершу ми стали друзями і я почула, що він думав так само як і я. Через пів року ми вже були одруженими.
Після розпису Ілля переїхав жити до мене. Батьки ще після закінчення мого навчання, зробили мені дорого вартісний подарунок і купили власний дім. Звичайно, він був не в найкращому стані, тож я одразу почала все доводити до ладу. Тепер стане легше, бо чоловік допомагатиме.
Жили ми спокійно не багато не мало – 10 років. Останнім часом в домі почалися конфлікти, а все через бажання чоловіка прописатися в мене. Я такого несподіваного пориву не розуміла, тому відмовила Іллі у його проханні. Річ не в тому, що мені було шкода власних квадратних метрів або я не довіряла Іллі. Просто здавалося дивним, чому ми 10 років жили спокійно і навіть не обговорювати це питання, а тут я маю його негайно прописати. В голові закралася думка: може він хоче розлучитися?
Чоловік сильно образився на мене та пішов з дому. Його немає вже кілька днів. Щоб з’ясувати де він знаходиться, я зателефонувала його рідному брату Глібу. Той сказав, що Ілля зараз в нього і про нашу суперечку він знає. По секрету, Гліб мені розповів, що чоловік влаштував мені таким чином перевірку на довіру, яку я не пройшла.
Гліб висловив своє бачення цієї нашої суперечки. Він також вважав, що чоловік не може повноцінно відчувати себе господарем у домі, на який у нього немає ніяких прав. Ілля точно заслуговував, щоб я його прописала, адже уже упродовж 10 років він невтомно трудиться біля цього дому.
Я вислухала старшого брата чоловіка, але все ж залишилася вірною своїм принципам. Якщо він дійсно хоче відчувати себе господарем у домі, то нехай самостійно цей дім придбає.
Сподіваюся, що Ілля одумається і повернеться додому.
