Останній лист
Оксана не знала свого батька. Коли підросла і спитала матір про нього, та лише підвела брови:
— Хіба тобі погано зі мною?
Марія любила доньку, хоча й не пестила. Та як не любити тиху дитину з великими очима? Клопоту вона не завдавала, з уроків не тікала, навчалася добре, слухалася.
Була вона звичайною дівчинкою, нічим не знаменитою. Не всі ж народилися красунями. Ніхто з дорослих ніколи не казав, що вона мила чи чарівна. «Виглядає як мати!» — частіше чула вона.
Мати не душилася парфумами, не фарбувала губи, не носила підборів. «Які там підбори? За день так набігаєшся біля верстатів, що ноги гудуть», — казала вона. Працювала Марія на ткацькій фабриці. У цехах стояв гамір, тому мати звикла говорити голосно, майже кричати.
Після дев’ятого класу Марія відвезла Оксану на літо до села, до своєї подруги. Можливо, в неї налагоджувалося особисте життя. Донька не заважала, але ще було рано про це знати.
— А як ви познайомилися з мамою? — запитала Оксана в тітки Ганни. — Вона ж міська, а ви в селі живете.
— Та твоя мати теж селянка. Ми з нею дружимо з дитинства. Потім вона втікла до міста, влаштувалася на фабрику. Не казала тобі? Завжди соромилася своїх коренів. — Тітка Ганна зітхнула. — А я залишилася, одразу після школи вийшла заміж. Дітей Бог не дав, чоловік поїхав на заробітки та й зник. Отак і живу сама. Хоч мати народила, а тут і чоловіків справжніх немає. Усі п’ють.
— А мій батько? Ви щось про нього знаєте?
— Та чого не знати? На фабриці самі жінки працюють. Після зміни не до кохання. Матері як передовиці дали квартиру. Не всім так щастило. А роки йдуть.
Прийшов до них налагоджувачем верстатів один чоловік. Не красен, та й чоловікові краса не потрібна. У жіночому колективі будь-який на вазі. Не знаю як, але вона завагітніла від нього. І то в останній момент — майже пізно було.
Марія не славилася красою. За нею хлопці табунами не ходили. Як дізналася, що дівчинка буде, ще більше зраділа. Дівчинку без батька виростити простіше. Народила для себе. Так це називається. — Тітка Ганна знову зітхнула.
З нею було легко розмовляти, не так, як із матір’ю. І по господарству багато чому Оксану навчила. А чим ще в селі займатися? Дітей приїхало багато, та всі малі — не за віком Оксані.
А наприкінці липня приїхав до сусіда підліток. Оксана побачила його — і серце заспівало. Він допомагав дідові в городі, носив воду з річки, а вона спостерігала за ним через вікно.
Одного разу побачила, що він пішов до річки, схопила рушник і побігла слідом. Тільки посеред дороги згадала, що купальника не наділа, але повертатися вже не хотілося. Сіла на траву на березі й дивилася, як він пірнає й відфу— А де ж твій купальник? — сміявся він, вистрибуючи з води й простягаючи їй квітку латаття, що пахла річкою і свіжістю.
