Доню, у моєї колеги Олени Сергіївни донька заміж виходить, хочуть у тебе замовити весільну сукню. Візьмешся?
Мамо, ну ні, роботи повно, нічого не встигаю. Хай іншого майстра пошукають.
Вона тільки до тебе хотіла, ти так файно шиєш, всі тебе радять.
Ну не можу, мамо
Ну, як знаєш. Хоча вони засмутяться, звісно ж
Світлана працювала вдома, клієнтів мала стільки, що мусила часто відмовляти. Ще з дитинства знала, що буде швачкою, бо шила наряди своїм лялькам. Після школи вже не вагалася з вибором професії.
В неї все виходило акуратно й зі смаком, речі сідали по фігурі так, ніби іншого на клієнта й не було. Робота приносила задоволення й непогані гроші. Попри те, що крамниць і так вистачало, багато хто волів індивідуальне шиття.
Минув тиждень, і одного вечора Світлана почула, як мама заходить додому вся в сльозах.
Доню, таке лихо Донька Олени Сергіївни, Іванка, що хотіла у тебе сукню замовити, загинула в аварії разом із нареченим. Їхали до родичів у Житомир, наречений заснув за кермом, машина злетіла з дороги й врізалася у дерево Молоді ж, щасливі, готувалися до весілля, а тут замість весілля тепер похорон
Світлана була вражена до глибини душі. Яка ж несправедлива буває доля
Її ховатимуть у весільній сукні, треба батькам тепер ще її купити Не встигли замовити в тебе Таке горе, ховати молоду дитину
Світлана цілу ніч шила, в думках крутилися події цього дня. Бог дітей їй не дав; лікарі сказали, що безплідна. Спочатку боляче переживала це, а згодом прийняла. Та й 43 не найкращий вік народжувати. Розуміла, яке це нещастя втратити єдину донечку.
Раптом у кімнаті різко відчинилося вікно. Світлана, здивована, пішла його закрити дмухнуло холодом, аж якесь не свого розуму стало. А повернувшись до столу, помітила біля себе дівчину. Вона була або прозора, або Світлані вже й не дуже вірилось у власні очі.
Ну все, допрацювалась, галюцинації вже
Пошийте мені сукню, прошу. Не судилося мені заміж вийти тут, на землі, то хоч туди піду в такій сукні, якій хочу. Це моя остання сукня Ми з Богданом тепер завжди будемо разом. Так нам написано
Дівчино, ви хто? Це якийсь розіграш?
Я Іванка Тільки ви зможете пошити, як я мріяла.
Мені дали змогу побачити, що далі буде не страшно, там добре, я не боюсь іти, бо поруч буде коханий Та хочу бути гарною востаннє
Світлана аж розгубилася. Ну як таке може бути? Буває ж тільки у фільмах. Лягла спати, думаючи мабуть, перевтомилась, тому й привиділася наречена.
Ранок настав, Світлана вирішила, що то просто її багата уява. День минув, як завжди. Ввечері, прибираючи робоче місце, вона знову побачила дівочу постать у прозорій імлі.
Знаєш, Світлано, я вже навіть звикаю до цього свого нового стану. Але так боляче дивитися, як плаче мама їй не дано мене відчути, дуже закрита у своєму горі. А ти можеш не всім це дано.
Іванко, а далі що з тобою буде? Коли тебе поховають?
Провідник мій казав, поки будеш поруч з рідними, а потім вже відведе далі Це все, що можу сказати. Багато зрозуміла вже тепер. Правда, смерть не страшна, просто перехід. Там зовсім інше нове життя. Ще повернуся колись, може, не дівчинкою навіть. Але свій земний шлях хочу завершити красивою нареченою. Допоможи мені
Світлана безпорадно знизала плечима. Як це пошиє сукню для покійниці за її проханням?
А як же твій розмір, фасон? Я й твоїм батькам не поясню
Не думай ні про що. Все складеться. Он, подивись, яке має бути.
Іванка закружляла по кімнаті в омріяній, легкій, мереживній сукні. Світлана уважно розглядала кожну деталь, обдивляючись витонченість крою. Неймовірно гарно, наче з картинки.
Світлана дістала папір, олівцем вивела ескіз. Коли закінчила, дівочий образ розтанув у повітрі.
Вранці, дивлячись на ескіз, Світлана зрозуміла це не був сон, а щось понад реальне.
Вона поїхала на базар, купила найкраще мереживо, добрий батист, на око взяла розмір. Прийшла додому й одразу заходилася шити. Прийшла до тями вже ввечері, коли чоловік Степан легким рухом її підняв за плече.
Світланко, ти останнім часом зовсім себе не впізнаєш. Що трапилось?
Потім розкажу. Ти мені не повіриш або ще подумаєш, що божевільна, тож ображатися не буду
За два дні сукня була готова. Ніколи ще не шила так швидко й легко, ніби хтось допоміг. Надивившись на манекен у сукні, Світлана тихо зітхнула: яка ж вона чудова, шкода, що Іванка не стала нареченою при житті.
Ввечері прийшла мама з новинами:
Уявляєш, ніяк не можуть поховати Іванку то тіла з моргу не віддають, то плутанина з документами А сукні не можуть знайти такої, в магазинах відмовляють продавати, щоб у такому ховати Дивина якась. Оля вся не своя ходить
Мамо, я пошила сукню Іванці. Саме те, чого вона хотіла. В тій сукні її й поховають
Доню, ти ж не хотіла, та й мірок не брала
Забери, так має бути. Повір мені.
Наступного дня родина Іванки забрала сукню. Грошей Світлана не взяла не могла брати за таке.
І Богдана, і Іванку поховали разом в один день. Сукня підійшла наче зшита спеціально. Щойно одягали і тіло стало мяке, легко вдяглося.
Доню, вона лежить, така красива й всміхається Хай Бог їй дасть Царство небесне разом із Богданом
Через кілька днів Світлані наснилася Іванка красива, щаслива, танцювала з Богданом у неймовірному саду серед дивних квітів. Співали пташки, вдалині дзюрчав струмочок.
Закінчивши танець, Іванка глянула на Світлану:
Воно просто неймовірне! Дякую! Я щаслива! А ще скоро в твому житті зявиться Аліса. Я допомогла їй знайти до тебе дорогу.
Світлана прокинулась різко. Отже, Іванка щаслива, сукня прийшлася до душі Але хто така ця Аліса?
Життя повернулося у робочу рутину, але частіше, ніж раніше, Світлана навідувалась до подруги Віри, щоб трохи перепочити, попити чаю і згадати молодість.
Ой, Вірко, щось мені зле, то шлунок крутить, то голова болить, певно, перепрацювалась. Треба обстежитися і горло, і до гінеколога. Думаю, клімакс почався, бо вже давно нічого Завтра піду до приватного, щоб у чергах не стояти.
Світлано, давно пора! Бо ти себе зовсім занедбала!
***
Світлано, ви вагітні. Це справжнє диво, у вашому віці мало хто може завагітніти, але це точно!
Не жартуйте, у мене ж безпліддя роками. Перевірте ще раз
Сумнівів немає. Он, дивіться: ручки, ніжки, серце бється, все нормально. І це дівчинка. Вітаю!
Світлана вийшла з кабінету лікарки вся в сльозах від щастя. Це просто чудо Стільки років очікувань і донечка Ось про кого Іванка казала Аліса таки прийде до неї!
Купила букет білих айстр, пішла на цвинтар, шукати могилу Іванки. Знайшла дивно швидко, ноги самі вивели куди треба.
Дякую тобі, Іванко. Ти подарувала мені найбільший скарб дитинку. Сподіваюся, ви з Богданом там щасливі
Поклала квіти, йшла додому з посмішкою, погладжувала живіт. Якби не допомогла з тією сукнею, не було б і цієї радості. Твори добро і воно повернеться сторицеюУвечері, коли над містом повис тиший рожевий присмерк, Світлана сіла біля вікна з чашкою малинового чаю. Вона дивилася на небо, де вже зявлялися перші зірки, і кожна з них мерехтіла, ніби посмішка долі. На душі було легко, мов стихає біль утомленого серця, бо тепер вона знала: там, у небесних садах, сміються щасливі молодята, й їхнє благословення обернулося для неї дивом.
Надворі в саду раптом погойдався бузок і Світлані здалося, що хтось невидимий краєчком білого вуаля торкнувся квітів, залишивши ледь вловимий аромат ніжності. Вона поклала руки на животик, відчуваючи, що життя тепер має новий сенс, і промовила мовчки: «Моя Алісо, ти подарунок любові, зшитий золотими нитками долі».
Світлана посміхнулася крізь сльози радості. Майбутнє здавалося їй чистим аркушем білої тканини і на ній вона вишиє гармонію власного щастя, вкладаючи в кожен день ту саме відданість і тепло, що колись подарувала весільна сукня для Іванки. Життя триває далі, і дива трапляються навіть тоді, коли вже й не чекаєш. А коли на світі зявиться маленька Аліса, Світлана обовязково пошиє для неї першу сукню найкращу у світі.
