Десь читав історію про те, як батько дратується, що доводиться допомагати своїм дітям чи не все життя. Моя розповідь ніби погляд на ситуацію з іншого боку.
Мій тато став інвалідом випадково. Нещасний випадок на виробництві. Звісно, йому виплатили компенсацію, але тих грошей навіть не вистачило на реабілітацію після операції. Як наслідок, старий залишився прикутим до інвалідного візка.
Мама не покинула чоловіка у скрутну годину, але й не могла продовжувати працювати, бо потрібно було доглядати тата. Виходить, що фінансове становище нашої родини впало на мої плечі.
Довелося покинути навчання й собі піти на будівництво. Батьки наполягали, щоб я таки закінчив вчитися. Мама бігала до ректора й домовилася про переведення на вільне відвідування. З горем пополам диплом я таки отримав, але будівництво не покидав.
Батько й собі не міг сидіти без діла, тому навчився робити годинники ручної роботи з епоксидної смоли. Це дуже красиво й дуже дорого. Мати спершу ставилася скептично, але коли тато отримав свого першого клієнта й гроші, які я заробляв би пів місяця – усі сумніви одразу розвіялися.
У нашій родині ніби почалася світла смуга. Я не планував переїжджати від батьків, бо хоч мама й не зізнавалася, а їй самій потрібна була допомога з татом. Перекласти його в ліжко, перевезти через поріг, допомогти пересісти на унітаз. Я допомагав, бо сама вона б не впоралася. Одначе, коли в моєму житті з’явилася Сніжана й мама одразу зрозуміла, що син закохався, то власне батьки самі витурляли мене з дому, пояснивши, що мені пора подумати про власне життя.
Та це ще не все. Перед тим, як я запропонував Сніжані з’їхатися, батько дав мені конверт з грішми й порадив вкластися їх у квартиру. Певні заощадження в мене були, плюс гроші тата й більшу частину майна я викупив.
До того часу, коли ми зі Сніжаною зіграли весілля, я повністю розрахувався з іпотекою й став власником двокімнатної квартири. Шкода, що тато не дожив. Його не стало за рік до мого весілля. Увірвався тромб, швидка допомога не встигла приїхати вчасно.
Для матері це був важкий удар. Вона так сильно любила свого чоловіка й дійсно була з ним і в радості, і в горі. Я не збирався покидати маму напризволяще. Заїжджав у гості три-чотири рази на тиждень. Привозив свіжі продукти, купував ліки, залишав гроші.
Мама лаяла мене, казала, що у неї все є, а гроші краще витрачати на дружину. Я заспокоїв стару, що моя дружина має все, що бажає й не варто за неї хвилюватися.
Місяць, другий і Сніжана зрозуміла, що я допомагаю своїй матері фінансово. Якось, коли я знову затримався після роботи, дружина влаштувала вдома скандал:
-Знову до неї заїжджав? – крикнула вона до мене не встиг я ще порогу переступити.
-І я радий тебе бачити – відповів Сніжані, намагаючись її заспокоїти.
-Ану скажи мені правду, скільки цього разу з дому відвіз? – продовжувала кричати вона.
-Сніжано, ми вже обговорювали цю тему. Я допомагатиму своїй матері фінансово, хочеш ти цього чи ні. До того ж це мої важко зароблені гроші, тому ти не маєш до них жодного стосунку. Я ж не беру їх у тебе з гаманця? – у мене вже не вистачало нервів до дружини.
-От і прекрасно! Можеш й надалі допомагати своїй дорогоцінній матусі, але знай, що ти відбираєш у нас гроші, які ми могли витратити на власні потреби!
Я не тримаю зла на дружину. Ну така вже вона у мене, трохи егоїстична, але я все одно її люблю. Думаю, коли Сніжана сама стане мамою, тоді зрозуміє справжню цінність матерів.
