Соломійко, я сьогодні до вас приїду, внукам допоможу.
Соломія підперла плече телефоном, обіймаючи й притрушуючи хникаючого Максима.
Надіє Олексіївно, дякую, але ми самі впо…
Три короткі гудки. Свекруха вже відключилась.
З вітальні раптом грюкнуло це Сашко перекинув ящик з кубиками, а Марічка щасливо заволала й заходилася жбурляти їх куди попало. Максимко на руках ридав так, ніби не їв від Великодня, хоч пляшечку він допив щойно двадцять хвилин тому…
Соломія кинула погляд на Антона. Той сидів на дивані, втупившись у телефон і так ревно щось там вивчав, що аж світ забув.
Ти подзвонив мамі.
Не питання. Констатація факту.
Антон знизав плечима, погляд не піднімаючи.
Та… так. Тобі ж важко, я бачу. Мама допоможе…
Соломія хотіла сказати, що впорається. Що не потребує допомоги нікому. Що за три місяці після народження Максима вона і порядок в хаті підтримувала, і трьох дітей годувала, і навіть інколи спала. Але Максим знову зарепетував, і вона пішла в спальню, колихаючи сина і морально готуючись до приїзду Надії Олексіївни.
Свекруха зявилася на порозі десь до обіду з двома валізами, немов приїхала капітана рятувати з потопаючого човна.
Ой лишенько, Соломіє, ти ж як тінь! Надія Олексіївна промчала повз невістку, миттю оглянувши квартиру соколиним поглядом. Який гармидер. Нічого, нічого, я тут зараз усе буде як у людей!
На вечір першого дня Соломія вже шкодувала, що двері не замкнула трьома замками.
Що це? свекруха дивилася з підозрою на дошку, де Соломія різала кабачки.
Рагу. Діти люблять
Рагу? Надія Олексіївна вимовила це, наче Соломія готувала дітям мишяк. Та ні, та ти що! Антоша любить борщ. Такий, як я готую. Відходь, зроблю сама.
Соломія відступила від плити, стискаючи ніж.
Наступного ранку свекруха розбудила Соломію о сьомій (а Максим закінчив концерт тільки о пятій).
Соломіє! Як це ти дітей одягаєш? Ну це ж цирк якийсь!
Сашко й Марічка стояли у своїх улюблених комбінезонах жовтому й червоному. Соломія саме для того їх і купляла, щоб близнюків на майданчику за кілометр видно було.
Та нормальні комбінезони.
Нормальні? Ти це називаєш нормальним? Надія Олексіївна вже діставала із чемодану сірі штанці й бежеві кофтини. Як папуги! Й взагалі, надворі свіжо, ще простудяться. Я теплі речі привезла.
Їм зручно в
Соломіє, струнко вирівнялась свекруха, руки склала на грудях, в очах заіскрилися сльози. Я приїхала допомогти, а ти мені перечиш, грубиш. Я ж Антона виростила! Я знаю, як треба! А ти… не поважаєш мене. Не цінуєш.
Надія Олексіївна похлипувала, тримаючись за серце, і театрально сіла на стілець.
Антон визирнув зі спальні, зиркнув на маму, потім на Соломію.
Ну чого ти знову? пошепки кинув дружині. Мама ж для нашого ж добра. Всім би таке щастя така допомога!
Соломія мовчала. Переодягла близнюків у сіре з бежевим. Посміхнулась свекрусі. Відчувши при цьому, як всередині щось хруснуло ще на одну дрібну крихту.
…Через тиждень квартира перетворилася на володіння Надії Олексіївни. Меблі в дитячій стали інакше «бо так правильно». Розпорядок дня такий, що діти вкладались і вставали «по людському графіку». Соломія годувала Максима під уважним наглядом і коментарями, що не так нахиляє пляшечку.
Антон постійно пропадав на балконі. Вдавав, ніби взагалі тут нічого не відбувається.
Соломія не спала. Ночами лежала, втупившись у стелю, і організм категорично відмовлявся розслабитись. Кожен шерех лякав раптом свекруха йде перевіряти, як там ті онуки сплять: чи голова прямо, чи ковдра рівно.
Вранці вона вилазила на кухню з руками, що тремтіли, і готувала каву, яка, звісно, ніяк не рятувала.
У четвер ввечері Соломія відкрила шафку з дитячим харчуванням і оніміла.
Полиці порожні.
Надіє Олексіївно, вийшла на кухню, де свекруха вже наліпила гору капусти для нового борщу. Де суміш для Максима?
Викинула ту гидоту, навіть не обернулася. Це ж хімія одна, я читала. Ось купила нормальну, корисну.
Кивнула на стіл.
На столі стояла банка. Той самий дешевий порошок, від якого місяць тому Максим вкрився плямами.
У сина алергія!
Нісенітниці, відмахнулась Надія Олексіївна. То ти щось не те дала. А ця нормальна, зараз усе піде як по маслу.
Соломія дивилась на банку. На спокійну свекруху з ножем і капустою. Думала про Антона, який, як завжди, притаївся на балконі.
Десь всередині тихо клацнуло. Але вже остаточно…
…Через сорок хвилин Соломія вже сиділа в таксі, притискаючи до себе Максима. Сашко і Марічка, напіводягнені у свої улюблені кольорові комбінезони, що вона відкопала з-під свекрушиних «тепликів», дивились у вікно. В багажнику валізка з усім потрібним.
У мами на порозі Соломія розридалась…
Мам, я не можу вже! Просто не можу більше так жити…
Мама обняла, обережно провела на кухню, посадила, налила чаю, гладила по голові, доки Соломія ридала у чашку.
Все буде гаразд, дочко. Поживете у мене.
Телефон почав бриньчати об одинадцятій вечора. Не замовкав до третьої.
Соломія, ти що витворяєш?! кричав Антон. Мама в істеричному стані! Вона ж з добром! Вона нам допомагала, а ти!
А я просто хочу жити нормально! шипіла Соломія, щоб діти не прокинулися. Вона викинула суміш! У Максима від того, що твоя мама купила, алергія!
Яка алергія! Ти завжди все перебільшуєш! Мама краще знає! Вона старша!
То нехай маму й береже собі!
Ти невдячна істеричка, відрізав Антон. Без моєї матері ти б не впоралась. Повертайся негайно.
Не повернусь, поки ця жінка в тій квартирі.
Мовчанка. Далі Антон буркнув:
Як хочеш, і кинув слухавку.
Зранку Соломія поїхала до РАЦСу й подала на розлучення.
За три дні повернулася за речами сама, діти зостались у мами. Надія Олексіївна зустріла її на порозі.
Соломіє, як ти можеш так чинити? Дітей від батька забирати! Бабусю від онуків! Це жорстоко! Я ж вам стільки душі віддала! Всім би так допомагали, як я вам!
Соломія глянула на свекруху. На цю жінку, яка руйнувала її життя під соусом «допомоги». Яка викинула нормальне харчування й купила те, від чого сина сипле. Яка переставила меблі, переодягла дітей, вигнала її з кухні й довела до нервового зриву.
Переживете. Нічого не трапиться, почула свій власний голос, холодний і чужий.
Надія Олексіївна зойкнула й заповітрялась руками. Антон вискочив, хапаючи Соломію за запястя.
Ти що робиш?! Як з мамою розмовляєш?!
Соломія висмикнула руку. Подивилась на цього дорослого мужика, що все ще бігає з жалістю до мами.
Не чіпай мене.
Зібрала залишені речі, запхала у валізу, вийшла, не озираючись.
…Розлучення оформили через два місяці. Антон намагався дзвонити ще зо два тижні, потім здався. Надія Олексіївна написала довжелезного листа, як Соломія зруйнувала сімю і зіпсувала синові життя. Соломія видалила не дочитавши.
…У мами було тісно, зате спокійно. Ночами Соломія вставала до Максима, колихала його на кухні, визираючи в темну віконну гладь. Вдень гуляла з близнюками у дворі, годувала овочевим рагу, одягала у яскраві комбінезони…
Через пів року Сашко і Марічка пішли у садок. Соломія влаштувалася на дистанційну роботу редагувала тексти ночами, поки діти спали. Грошей вистачало. Не на шикування, звісно, але на все потрібне.
Вечорами вона сідала на диван, Максим сопів у ліжечку, а близнюки заповзали до мами під боки, позаяк їм неодмінно треба казку. Соломія читала про трьох поросят, міняла голоси, і Марічка хихотіла, а Сашко все підтримував серйозним кивком.
В такі миті Соломія відкидалася на спинку дивану, дивилася на своїх дітей і розуміла все правильно зробила. Попереду не один складний рік, та вона точно знала: буде важко, важко й самотньо, але правильно.
