Я ніколи не втручалася в особисте життя сина. Мені не було важливо, кого він до мене приведе й назве своєю дружиною, головне, щоб це була дійсно його половинка. Тож коли Андрій якось несміливо повідомив, що хоче одружитися з жінкою яка має дитину, я підтримала його обома руками: «Так це ж добре! Мені не доведеться чекати ще кілька років, як мінімум, на поповнення, а одразу стану бабусею».
Сина Юлі, Семена, я прийняла, як рідного онука. Хоч з невісткою нас не можна назвати подругами, все ж ми поважаємо одна одну й спокійно можемо відбути кілька зустрічей на місяць. А от Семен без мене жити не може. На кожних вихідних приїжджає в гості. Каже, що я найкраща бабця у світі. Мені дуже приємно це чути, тож стараюся відповідати.
З часом у сина з невісткою з’явилася і спільна дитина, дівчинка, Олеся. Я хвилювалася, як на це відреагує Семен, тож старалася ще більше часу проводити з онуком. Розуміла, що діти зараз зайняті немовлям, а онук не повинен відчувати себе покинутим.
Дякувати богу, ми пережили той період. От я і діждалася, коли Семен привів свою дівчину на знайомство. Планували робити весілля, склали список запрошених. Уявіть собі, мене у ньому не було! Сказали, що там будуть лише батьки та найближчі друзі. Невже так дорого було заплатити за моє місце. Чи хвилювалися, що я своїм старим обличчям зіпсую їм фотографії?
Образу я затаїла глибоко в серці. До весілля Семен з дівчиною жили у квартирі мого покійного чоловіка, але я збираюся їх виселити й здавати її квартирантам. Хоч матиму гроші, як не можу отримати звичайної людської поваги та вдячності.
