Усім винне пальто
Соломія сиділа за комп’ютером, але дивилась не на екран, а у вікно. Останні теплі вересневі деньки. Та вона й не про це думала, а про те, на що витратити несподівану премію.
«Хлопцям нові кросівки потрібні. Ростуть як на дрожжах, все горить на них. І куртку треба, але до весни вона вже буде мала. Краще відкласти на відпустку, щоб, нарешті, наступного літа поїхати на море…» Але тут у кабінет зайшла Оксана й перервала роздуми Соломії.
— Ну як? Подобається? Купила нове пальто! Пасує, правда? Дуже дороге, але воно того варте. — Вона розвела руками, демонструючи покупку. — Ну що скажеш?
— І чобітки нові? Замшеві? — запитала сусідка по кабінету, Мар’яна. — Одного разу пройдешся під дощем нашою дорогою — і прощай, чоботи.
«А може, і мені купити нове пальто? Адже ходжу вже четвертий рік у старому. Але ж мама… Мама не зрозуміє, вичитать може на всі боки. Мені майже сорок, а я досі боюся її слів. Але ж можу ж хоч раз у житті зробити подарунок собі. Тим більше, це не вплине на сімейний бюджет. Я заробила ці гроші. Маю право їх розтратити, як хочу. Оксана всього на чотири роки молодша, а здається, на всі десять. Правда, у неї немає десятирічного сина й строгої мами, яка досі вважає мене маленькою дурнуватою дівчинкою», — думала Соломія, дивлячись на Оксану в модному пальто.
А дівчата тим часом сперечалися.
— Та годі тобі. Просто заздриш. У дощ надіну старі калоші. Нудні ви як… Піду ще дівчатам у бухгалтерії покажу, — образилась Оксана й попрямувала до дверей.
— Оксан, постривай, — покликала її Соломія. — Ти де його купила?
— Що, сподобалось? — Оксана повернулась до столу Соломії. — Тримай. — Вона дістала з кишені дисконтну картку магазину. — Тут і адреса, і знижка непогана.
— Ой, я так, просто спитала, — зніяковіла Соломія, не відводячи очей від картки.
— Та годі, один раз живемо. Гаразд, піду далі хизуватись, — сказала Оксана й вилетіла з кабінету, залишивши картку на столі.
— Соломіє, що задумалась? — визирнула з-за монітора Мар’яна.
— Пальто мені давно вже треба нове. Ось премію отримала, може, куплю?
Мар’яна знизала плечима.
— Дороге й непрактичне. Оксану хлопець на машині на роботу возить. А ти в ньому в маршрутці в годину пік їздитимеш. І твоя мама… Ох, Соломіє, дивись, вона тебе разом із пальтом закопає.
Подруги, не домовляючись, зареготали.
— Тобі легко говорити, у тебе чоловік є. Кожен сезон собі щось купуєш. А я все життя купую по залишковому принципу. Спочатку відкладаю на квартиру, потім на продукти, на хлопців грошей не нагромадиш, ростуть швидше, ніж гриби після дощу. А вже з того, що залишиться, намагаюся викроїти хоч трохи собі. І радію, якщо вдається купити щось зі знижкою, — зітхнула Соломія.
— Гей, знову зависла? Тоді не думай, іди в магазин після роботи, — сказала розсудлива Мар’яна. — Хоча, одягаєшся як тітка. Вибач. Оксана вертушка, а чоловіки на неї лА через рік вони всі разом поїхали на море, де мама нарешті посміхнулася і сказала: “Може, і правда, бувають речі, які варто купувати.
