Денис стояв біля паркану. Сьогодні вихідний, тому вирішив навідатися на подвір’я, де пройшло його дитинство і юність. Вже п’ять років, як ніхто не живе в тому будинку. Мама померла, коли хлопцю виповнилося двадцять років. Тато приїздив до них два рази, ще коли жива мама була. Пам’ятає Денис, як тато дістає цукерки, а хлопцю в той час десять років виповнилося. Думав, тато на день народження приїхав, подарунок привіз. А він цукерок жменю насипав і пішов.
Вдруге побачив тата, коли мама хворіла. Приїхав він запитати маму, кому дістанеться будинок, як її не стане. Денис зайшов у дім і почув ті слова. Він вигнав батька, і сказав щоб ноги його більше в них не було. Потім довго сидів на подвір’ї й плакав. Хоч і великий виріс, але як без мами залишатися, не відав. Коли зайшов у будинок, мама відкрила очі. Вона погукала сина до себе, погладила його руку, і сказала, щоб він не боявся нічого. Все наладиться. Вона завжди буде поруч.
На початку літа мами не стало. Сусіди допомогли з похоронами. Адже молодий хлопець, що він один зможе. Без мами життя спинилося. Добре, що сусідська дівчинка Настя прибігала кожен день до нього. Їсти приносила, що її мама наварить, посидить, погомонять. Розгомонілися до того, що Настя почала признаватися йому в коханні. Мале дівчисько, а туди ж. Денис пообіцяв їй діждатися, поки дівчина виросте, тільки потім говоритимуть про кохання.
Смішно згадувати таке. Але коли в кінці літа Денис поїхав на навчання, Настю більше не зустрічав. Адже не приїжджав сюди більше. Інколи, як от сьогодні, приїде постоїть, пожуриться. Піде до мами на могилку, і назад в місто. Добре, що кімнату дали в гуртожитку. Так і живе там. Правда, попередили, що це останній рік. Надалі прийдеться винаймати житло. Роботу більш грошовиту потрібно шукати, щоб добре жити на квартирі.
Через паркан дивилися на нього очі. Спочатку Денис не зрозумів хто то може бути. Але коли дівчина вийшла на простір, ледь впізнав у ній Настю. Перед ним стояла красуня, очей не відвести. Волосся русяве, довге, личко біленьке, сама струнка. Денис мовчки спостерігав за дівчиною. Слова немов проковтнув. Нарешті Настя перша заговорила.
– От я і виросла. Пам’ятаєш, що мені обіцяв?
– Пам’ятаю, говорить Денис, виходь за мене заміж.
Дівчина розсміялася. Цих слів вона чекала цілих п’ять років. Звичайно Настя погодилася. Але весілля справляти вирішили через півроку. Адже в них поки що не було ніякої романтики. Не гуляли вечорами, не цілувалися. Денис сміється, все у нас попереду, все життя. Буде і романтика, і поцілунки. В той же день сходили до мами на могилу. Денис дякував маму. Він відчував, що вона з небес благословляє їх. І так спокійно стало на душі.
Весілля відбулося через півроку, як і домовилися. Вирішили з Настею, не поїдуть в місто. Залишаться жити в селі. На своєму подвір’ї, у своєму будинку. Немає чого ходити по квартирах. Коли вони її куплять? Роки пройдуть. Якщо буде хороша робота, то і тут можна накопичити гроші. Якщо забажають, куплять квартиру, але то буде потім. Приїздив тато, пригостив жменею цукерок. Знову питав за будинок. Денис відповів, що він тут живе, тато поїхав.