Пане, сьогодні день народження моєї мами Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей Я купив хлопчикові букет. А потім, коли прийшов на могилу, побачив цей букет там.
Коли Павлику ще не було й пяти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в хаті стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі мовчать, дивляться у підлогу?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але так, ніби він щось назавжди втратив. А він просто не бачив маму.
Батько весь день був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Павлик підійшов до труни й довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні тепла, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Було страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього подразнення. Ворчала на все, знаходила вади, ніби шукала привід злитися. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Павлик відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем він все більше хотів повернутися до життя, де мама була поруч.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлик прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калли її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити у батька.
«Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як з кухні вискочила Галина:
«Що це ще таке?! Знову до батька гроші тягнеш?! Ти хоча б уявляєш, як важко заробити?»
Батько підвів голову й спробував її зупинити:
«Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?»
«Я хочу купити мамі квіти. Білі калли. Сьогодні її день народження»
Галина фыркнула, схрестивши руки:
«Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми з клумби ось тобі й букет!»
«Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлик. Вони тільки в магазині.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка невдоволено сопнула й пішла до кухні. Батько повернувся до газети. І Павлик зрозумів: грошей він не отримає. Після цього не пролунало жодного слова.
Він тихо пішов у кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але, може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні калли. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затримавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
«Тобі чого?» недружньо спитала продавщиця, оцінюючи хлопчика. «Ти, мабуть, не туди потрапив. У нас іграшок немає. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Калли Скільки коштує букет?»
Продавщиця назвала ціну. Павлик висипав із кишені всі монети. Сума ледь досягала половини.
«Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити кожен день, підмітати, пилити, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет»
«Ти нормальний?» фыркнула жінка з явним роздратуванням. «Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так віддавати квіти? Геть звідси! А то викличу міліцію жебраків тут не люблять!»
Але Павлик не збирався здаватися. Ці квіти йому були потрібні сьогодні. Він знову почав благати:
«Я все поверну! Обіцяю! Зароблю скільки треба! Зрозумійте, будь ласка»
«Оце актор знайшовся!» заголосила продавщиця так, що перехожі почали обертатися. «Де твої батьки? Може, вже час викликати соціальні служби? Чого ти тут сам бродиш? Останнє попередження іди геть, поки не викликала!»
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком сцени.
Його вразило він не терпів несправедливості, особливо щодо дітей.
«Чого ви на нього так кричите? суворо спитав він у продавщиці. Ніби він щось украв. А це ж просто хлопчик.»
«А ви взагалі хто такий?» огризнулась жінка. «Якщо не в курсі справи, то й не лізьте. Він мало що не вкрав букет!»
«Ну так, мало що не вкрав, підвищив голос чоловік. Ви на нього накинулися, як вовк на ягня! Йому треба допомогти, а ви його лякаєте. У вас совісті немає?»
Він повернувся до Павлика, який стояв у кутку, зігнувшись і витираючи сльози зі щік.
