В мене є маленька донька Анечка, якій три рочки. Вона в мене дитина допитлива, але доволі спокійна. В садочку витратить всю свою енергію, то ж коли я її забираю о-пів на п’яту вечора з садочку, то до шостої вона зі мною в офісі чемненько сидить та грає в моєму телефоні ігри, або ж дивиться мультики. Звісно не завжди, бо ж я їй ще розмальовки даю, але переважно грається в мобільному.
Всі колеги не проти, так само як і мій директор. Частенько щось смачного принесуть, або ж навіть, коли Аня з дуже діловим виглядом ходить по офісі, розказують їй про свою роботу. А вона, наче справжня керівниця, розказує, що в документі букви треба на фіолетові, зелені та рожеві змінити, а в звіті намалювати кролика.
Загалом приємний в мене колектив. Та й Аня чемна дівчинка. От і того дня вона щось дуже зацікавлено грала, клацала на телефоні. Я нічого не підозрюючи працювала. Роботи було багато, то ж я не дивилась, що там Аня робить і тому вона собі гралась, відколи прийшла зі мною на роботу.
Раптом прийшов до мене директор. Червоний весь, як свіжий томат та попросив мене відійти з ним на декілька хвилин. Я була здивована, але вийшла разом з ним та не розуміла, що відбувається. Думала щось зі звітом, або що. Але він, наче соромився, чи що. Хоча радше був збентеженим.
– Пані Анно, я звісно розумію, що можу бути привабливим для вас, або ж небайдужим… Але такі фото, це вже трохи занадто. І ви, і я в шлюбі, маємо дітей, тому не треба такого. Бо фото виглядають не тільки як знак симпатії, а й запрошення до чогось більшого. – Ніяково і далі червоніючи сказав директор. Він ще доволі молодий чоловік, приблизно мого віку(а мені двадцять сім), тому не може впевнено тримати емоції під контролем.
– Що?! – здивувалась я. – Які ще фото? Я не чіпала телефон відколи привела Аню з садочка.
Директор показав мене нашу переписку і фото, які я зробила на відпочинку на морі. Я тоді собі фотосесію замовила, тому фото там не звичайні «Я і море», «Я і пальма» і все таке. А гарні, привабливі.
– Божечки! Орест Михайлович, то не я кидала вам ці фото! Пробачте будь ласка, то певно Аня наклацала і відправила. Точно Аня, якщо дивитись на час повідомлення, бо ж я телефон давно не чіпаю. Видаліть будь ласочка! – почервонівши та мало не плачучи просила я.
Добре, що директор в нас людина розуміюча та адекватна, тому при мені одразу видалив всі фото та показав, що ніде їх не зберігав. А я он взяла відпустку на два тижні. І навіть думаю звільнитись, хоча робота і колектив хороші, але ж стидно тепер страшно…
