Паперовий дім
Соломійко, запізнимося!
Татку, ще хвилинку! Соломія стрибала на одній нозі, натягаючи веселого носка.
Носки ті були кумедні, різнокольорові: один малиновий, а другий салатовий. Тітка Соломії, Галина, подарувала їх разом із парою кедів ті теж не були схожі між собою. Галина казала, що так зараз носять всі стильні дівчата.
Соломія цілковито вірила Галині. Тітка зналася на модних речах та й узагалі часто повторювала: “Якщо природа трішки образила зовнішністю, то слід одягнутись так, щоб усі дивилися лише на тебе!”
Свою ж зовнішність Соломія оцінювала інакше. Ну, не таких вона там вже сучасних стандартів! Худенька, “як шпага”, як казала бабуся, чорнява з сірими очима але настільки яскрава й жвава, що коли Соломія йшла поруч із тіткою, лише посміхалась: всі проходили й обертались.
Та хто там не помічає? Диви, хлопці, аж шиї повикручували!
Де? Галина одразу зупинялась й так безглуздо крутила головою.
В ті хвилини Соломія щиро сміялася. Галина, хоч і доросліша, але в душі лишалась дитиною. Поруч із нею навіть племінниця почувалась змужнілою.
Інколи наївність тітки здавалась просто дивовижною.
Він мені сказав, що я йому подобаюсь! Соломійко, я не знаю, що робити!
А тобі ж він подобається?
Дуже Але я його боюся!
Чому?
Його всі дівчата з нашого офісу переслідують! А він чомусь на мене подивився. Дивно якось!
Галина, ти не дивина! Ти гарна та розумна дівчина! Чому ти маєш не подобатись?
Питання це було риторичним. Як Соломія не намагалась розбити броню тітчиної невпевненості, нічого не виходило. Вона сердитись через це могла до сліз і все ж нічого змінити не могла.
Доню, тяжко змінити те, над чим працювала ціле життя, Олексій, батько Соломії, постукував пальцями по столу, втішаючи доньку-підлітка.
Хто ж над цим працював, тату? Для чого? Ти ж не вчив мене сумніватись у собі!
Я не вчив. Були й інші “вчителі”.
А у Галини? Ти ж про бабусю зараз мовиш, я знаю. Чому прямо не скажеш?
А що я маю казати, дівчинко моя? Що моя мама неправильно виховала Галину? Це буде шанобливо? Ти доросла, ти сама розумієш, що означає повага до батьків. Мене мама одна піднімала, без батька. Вітчима потім уже доля підкинула. Ти ж знаєш, я Петра завжди поважав і любив. Він мені тата замінив. Дав мені силу мужності таку, що й досі не до кінця її усвідомлюю. Але у виховання мами втручався мінімально: мав тверде правило, що чоловік вихователь для сина.
Тату, це добре, а чому він у виховання Галини не втручався?
Втручався. Але ж дівчинка зовсім інше Там його принцип зіграв не на його користь. Мама виховувала Галю, як сама вміла. Не суди її строго. У кожного свої страхи і мотиви.
Які, татку? Мені боляче дивитися на Галю! Вона добра, правильна Але така Замкнута, самотня й невпевнена Вона боїться всього світу, людей теж! Чому?
Може, доню, бабуся надмірно боялась за Галю Панічно. За руку водила до самої старшої школи. Постійні тривоги й застереження. Мама поклала ціле життя на Галину, лежала всю вагітність у лікарні А тоді я ближче зблизився з Петром. Ми обидва так її боялись втратити, що разом варили бульйони, шукали на базарі свіжу телятину. Та коли народилась сестра я вперше побачив, як Петра турбує мама. Його вчинки, а не слова головне. Він не любив говорити багато, ти ж його не пам’ятаєш. Шкода.
Не пам’ятаю А, хіба ту коника-гойдалку, що він для мене зробив
Точно. Коли на тебе чекали виготовив її власноруч.
А де вона зараз?
На горищі. Як онуки зявляться дістану.
Татку!
А що? Колись же зробиш мене дідом?
Не скоро!
Ох, полегшення
Тату!
Що не так сказав?
Олексій сміявся, а Соломія ніжно його обіймала.
У нашій сім’ї все було завжди не просто. Навіть у дитинстві Галина називала наш дім паперовим.
Чому паперовим, Галю?
Олексій, худущий і завжди чимось зайнятий старшокласник, завжди знаходив декілька хвилин для молодшої сестри. Галина його смішила.
Просто він схожий на отой тюльпанчик! Галина крутила пальцями паперову квітку, яку зробив брат. Дивися, гарний! А якщо так?
Вона поклала квітку на долоню й зі всієї сили ляснула іншою по ній.
Навіщо?! Олексій, зляканий гучним звуком, дивився на сестру.
Він порожній всередині. Бачиш? Зроби ще одну!
Теж зламаєш?
Ні. Хочу показати!
Галина з старанністю набивала всередину паперової квітки кольоровий пластилін, доки квітка не стала твердою.
Тепер не зможу її зімяти. Паперова, але міцна. А дім наш ні, пластиліну всередині бракує.
Олексій був вражений, наскільки глибоко сестра розуміла домашнє життя.
Паперовим квіти його навчила робити однокласниця Оленка серйозна дівчина, яка на жодному уроці не сиділа склавши руки.
Нерви чешуться, сміялась вона. Поки думаю, мушу щось крутити.
Тонкі пальці оживляли папір, і до кінця уроку на столі вже стояли журавлики, жабки, а часом цілі букети тюльпанів. Вчителі сприймали цю творчість з розумінням відмінниця, хай займається. І Олег тягнув квіти додому для Галини. Сестра приходила в захват.
Як вона так робить?
Хочеш, попрошу, щоб сама показала?
Дуже хочу!
Олексій просив у мами дозволу погуляти з сестрою в парку. Домашню вчительку, Оленку, додому він не вів мама була занадто вимогливою.
Марія Степанівна була жінкою суворою часом надміру. Олексій її любив, виправдовуючи все тим, що мама боїться за нього та сестру.
Олексію! Думай про майбутнє! Хто тобі що винен? Я мати, але виховала й виростила, як змогла. Далі сам. У мене ще Галина. І на Петра не розраховуй він тобі не батько, а вітчим. Сподіваюсь, ти це розумієш.
Сперечатись Олексій не став. От тільки знав: у скруті Петро підтримає Уже давно той став для нього справжнім батьком.
Відомо було й те, що Petr прикривав усі “виховні” бесіди мами, варто було зявитись дома. Він вважав: сімя найдорожче, що можна збудувати. Але “добре” для всіх у родині поняття різне. Де батько балував би, мама додавала строгості. А ще страху
За дітей Марія боялась постійно, додавала ще “про всяк випадок”. Ця фраза, “а раптом”, переслідувала Олексія з дитинства, і коли народилась Галина, увійшла у сімейний рефрен.
Мало що хто-небудь скривдить Галинку!
Це стосувалось подруг, що не були для Марії “достойними”, учителів, тренерів. Жодних обіймашок, жодних зайвих знайомств. Мати, батько і брат цього досить. Всі інші зайві, сторонні, можуть завдати болю.
Чому така недовіра до зовнішнього світу? Швидше через ранні втрати, тяжку працю, вічний страх за дітей. Задля них змінила роботу, отримала права, сама возила Галину, бо не могла відпустити одну. Олексій допомагав, але мав уже власне життя.
У його житті зявилась Оленка, а ще згодом їхня маленька донечка, яка стала для Марії несподіванкою.
Олексію! Навіщо так рано? У тебе ж диплом скоро! Марія тривожно обіймала себе.
Мамо, я вже не дитина. Знаю, за що відповідаю сам. Оленка чекає на донечку.
А як же захист? І зараз іще можна
Не кажи нічого такого. Я вже почув надто багато. Але напишу це все на твій переляк.
Олексій встав, попрощався з сестрою, заглянув до вітчима.
Петро вже пів року тяжко хворів. Лише інколи давав пасинку зрозуміти, як тягар тяжко несе.
Того разу, стиснувши Олексієву руку, дав йому ключі від своєї квартири.
Все оформили, за Галю і маму не хвилюйся: їм залишу дім у селі скоро там котеджі будуватимуть, земля подорожчає. А ви живіть! Ти правильно робиш, синку. У твоєї дитини має бути свій дім надійний і теплий. Зрозумів мене?
Зрозумів, тату. Дякую…
Маленьку Соломію Петро вже не побачив. Вона народилася через тиждень після його відходу.
Олексій без слів узяв на себе відповідальність за сімю, і Галина трохи зітхнула. Вона давно знала: на полиці над столом брат зберігає маленький паперовий тюльпан.
Навіщо він тобі? Галина торкалася його долонею.
Він не дозволяє мені спустіти, Галю. Нагадує, що мушу наповнити ваше життя сенсом. І твоє, і мамине, і Соломії, й Оленки.
Важко це, Олексію. Мама все одно тебе не почує.
А я хоч спробую.
Галина часто міняла тему напруження з матірю їй було нестерпне.
Після відходу Петра Марія, неначе зашилила серце, Галина не могла зрозуміти, що з нею. А Олексій добре памятав власні дитячі переживання, коли батько залишив їх. Йому всього чотири було а мати плакала, трощила вази, кричала, карала й потім просила пробачити. Він звикав до кута, до маминої мінливості але був міцніший.
Ти, синку, броненосець! Марія плакала, а він зціплював зуби й витримував.
Олексій памятав усе це і намагався оберігати Галю. Але для цього треба було жити з ними, а Оленка була така ж крихка, як паперові тюльпани, не витримала б.
Синку, як добре, що Соломійка здорова! Ой, бідна Оленька! Таке серце хворе Це страшно! Вибір у житті головне
Мамо, досить! Олексій урізав її. Ми посваримося.
Що ти, Олексію?! Я ж нічого поганого
Забагато
Забираючи доньку, яку бабуся доглядала у вихідні, він іноді й не питав тоді Галини як у неї справи.
Та Галина й не жалілася. Була дуже схожа на батька мовчазна, замкнута, але завжди опора для найрідніших.
З матірю ж у Галини були кризові стосунки. Довіра й любов то ставали міцнішими, то тріщали по льоду.
Оленки не стало, коли Соломії було пять. Одного ранку вона просто не прокинулась. Олексій, прокинувшись, щоб поставити чайник, почув, як на підлогу впав окріп, кота налякавши але поспішати вже не було куди. Побачивши дружину, зрозумів усе одразу. Залишилася лише одна думка: “Соломія!”
Затиснув у руці улюбленого плюшевого кота доньки й сів біля її ліжка Як довго просидів не згадав. Тьма трохи відступила, лише коли він узяв телефон.
Мамо, нехай Соломія побуде ще у тебе Я подзвоню.
Два наступних місяці минули, як у тумані: згадує лише, що готував їжу, тихо присував доньку до себе. Малеча майже не питала про маму. Тільки одного разу він побачив, як вона зайшла несміливо в мамину кімнату, пригорнула котика і стала розмовляти з фотографією в рамці. Тоді він усе зрозумів: Соломія знає.
Хто тобі сказав?
Бабуся Вона сказала, що тобі боляче згадувати про маму.
Олексій обійняв доньку, аж вона пискнула.
Вибач! Говори зі мною про маму, коли захочеш! Не слухай нікого, тільки мене, зрозуміла?
Коли Соломія розплакалася, Олексій зрозумів, як їй було важко. Картав себе залишив її наодинці зі своїми переживаннями, не навчив маму простих речей.
Одного вечора пізно, коли вдома вже темно було й тихо, у двері постукала Галина.
Вся мокра після осіннього дощу, вона одразу ж кинулася братові на шию й обійняла міцно, як недавно він доньку.
Олексій Боляче
Виявилось, що мати вперше перейшла межу: руками взялася за Галину в гніві
Не віддавай мене зараз їй будь ласка!
Олексій приймав рішення швидко, скандал не влаштовував. Доки Галина їсть бутерброд, він лагідно питає:
Це мама?
Так не питай
Галина сіла прямо, погляд сірий і гордий вона була у цю хвилину схожа на Петра.
Мама дізналась, що я з Андрієм зустрічаюсь. Памятаєш його, з рудим волоссям?
Так, памятаю. Їж!
У нас нічого серйозного не було кіно і парк, він навіть не намагався мене поцілувати
Я тобі вірю. А мама була проти?
Вона так кричала говорила таке
Галина обійняла себе руками й заплакала.
Олексій підсадив сестру, як доньку, на коліна й заспокоїв:
Ніхто тебе більше не образить! Я ж пообіцяв батькові!
Сестра кивнула і розплакалася ще більше, а Олексій лише міцніше обійняв:
Посидиш із Соломією? Я за це поспілкуюся з мамою.
Розмова з Марією була нелегкою та кричала, вимагала повернення дочки, то плакала, то вмовляла.
Мамо, Галина залишиться зі мною, їй треба спокій.
А як же уроки? Ти розумієш, що скоро кінець чверті?!
Мамо, ти себе чуєш? Які ще уроки, коли твоя дочка всю ніч проплакала сама?
Олексій не сказав іще багато чого. Але твердо пообіцяв, що віднині Галину він захистить як треба. А щодо майбутнього: вона мріяла стати ветеринаром, а не лікарем, як хотіла Марія. І він це забезпечить.
Це не справедливо! Я її мати!
А це дає тобі право ламати її долю?
Вперше Марія помякшала.
Мамо, не залишишся ти сама але якщо не зміниться нічого діти назад не повернуться. Подумай!
Вийшовши з квартири, Олексій уперше устало сів на знайомі сходи, перебираючи кроки, мов розмірковував, скільки вже разів здолав тих сходинок І подумав: час ставати дорослим зовсім.
Згодом його тактика себе виправдала Марія прийшла миритись за два дні.
Галина не пробачила одразу
Їх стосунки нагадували гойдалку то до низу, то вгору.
Марія старалась, бо усвідомила: виросли діти, більше не малята, ждати, поки вона схаменеться, ніхто не буде.
Галина отримала диплом, почала працювати у ветклініці. Соломія з батьком сміялась, коли тітка щоразу тягла додому якогось “пацієнта”:
Катерино, це ж удав!
То й що, Олексію! Он як він милий! Погладь! Гриша вдома сумує сам.
Гриша? Ім’я навіть є.
Соломія з радості обіцяла батьку, що теж стане ветлікарем.
Ото ще проблема! Олексій удавано жахався.
Життя йшло: робота, дім, зустрічі з матірю. Галина жила, ніби по інерції.
І тут звістка!
Хочу познайомити вас із хлопцем, розгублено ховає очі. Обіцяйте не сміятись!
Галино, тут і плакати можна! Соломія обіймає тітку.
Правий кед, який учора тягав новий Катин “пацієнт”, знайшовся під диваном у спальні. Соломія одягнула його й вибігла в коридор:
Я готова!
Нарешті! Олексій знизав плечима. Тепер можна й не поспішати Галина все одно нам не пробачить!
Та годі вже, тату! В нас ще пів години!
У парку Олексій і Соломія здалека помітили ту пару.
Тато, він? Той самий рудий?
Шепіт був такий гучний, що Галина хмуро глянула на племінницю й показала палець.
Андрій.
Олексій.
Тиснуть руки, посміхаються, кивають.
Соломія.
Руда! Андрій сміється й звертається до Галини. Посміхнись, Галю! Я хочу бачити тебе усміхненою щоразу! Ой, нічого собі, які кеди! Ось такі й собі хочу!
Соломія поглядає на Олексія, сміється, і лише тоді бачить: тітчин погляд уже не крицевий, а ясний і теплий. Так красиво, що аж долоні хочеться плескати!
Що, у нас усі трохи дивакуваті. Звикай!
То добре. Значить, впишусь у вашу… сімю?
Сімю, Андрію! Соломія підморгне, взявши батька під руку.
