У нас переночувала свекруха, Ганна Петрівна. Зранку вона вдерлася до нашої спальні з криком: «Вставай, Олесю, подивись, що у твоїй кухні коїться!» Я скочила з ліжка, ще у піжамі, серце калатало, мов божевільне. Мчить коридором, на ходу натягуючи старий халат, принюхуюся може, щось горить? Чи газ не вимкнула? У голові вже цілий трилер: цегла палає, каструля вибухає, чи ще яка лиха година. Заходжу у кухню, а там таргани. Цілий загін рудих потвор тусується під столом, по тарілках, по вчорашніх залишках вечері, які я ленувалася прибрати. Свекруха стоїть, руки в боки, і сверлить мене поглядом, ніби це я спеціально виростила цих комах, щоб її шокувати.
«Олесю, у вас завжди так?» почала вона, а голос тремтів від обурення, «Як так можна жити? У тебе ж діти, чоловік, а в кухні таргани, мов у коморі!» Я стою, наче грімом приголомшена, і не знаю, що відповісти. Ну так, не прибрала вчорашнього, бо після роботи ледве ноги волокла. Діти плакали, чоловік, Богдан, щось бурмотів про футбол, а я мріяла лише впасти у ліжко. Хто ж знав, що саме цієї ночі таргани вирішать влаштувати парад? І головне звідки вони взагалі взялися? Ми ж живемо не в закинутій хаті, у нас квартира, все охайно. Ну, майже охайно.
Ганна Петрівна, звісно, не замовкає. «За моїх часів, каже, такого не було! Я після вечері все вимивала, витирала, ані крихти не залишала. А ти що? Сьогоднішня молодь лінива, тільки й вміє у телефонах сидіти!» Киваю, ковтаю образи, бо що тут скажеш? Вона ж не просто свекруха вона генерал у спідниці, для неї порядок у кухні справа честі. А я, мабуть, її розчарувала. Починаю метушливо прибирати: хапаю ганчірку, змиваю тарганів, витираю стіл, тарілки, все, що під руку потрапляє. Свекруха стоїть над плечем, коментує: «Тут не пройшла! А що це за пляма? Ти цеглу ніколи не миєш?» Ледь стримуюся, щоб не відповісти різко. Думаю: «Ну, Ганна Петрівна, ви ж не свята, у вас теж, мабуть, іноді крихти на столі лишалися!» Але мовчу, бо знаю з нею сперечатися марно.
Поки я борюся з тарганами, Богдан, мій чоловік, нарешті вилазить з ліжка. Заходить у кухню, бачить цей цирк, а замість допомоги лише посміхається: «О, Олесю, може, ти зоопарк відкрила?» Кидаю на нього такий погляд, що він миттємо замовкає і йде чаю варити. А свекруха лише в голові похитує: «Бачиш, і твій чоловік несерйозний. Якби я так за сином не доглядала, він би у тебе зовсім розпустився!» Ну все, думаю, зараз іще лекцію про виховання чоловіків почне. І справді вона сідає за стіл, вже блискучий від моїх зусиль, і починає: «За моїх часів чоловіків тримали в жорсткості. А ви, молоди
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
