Ми з майбутньою дружиною зустрілися випадково. Коли побачив Тетяну, вирішив, що вона сирота. Мешкала в гуртожитку, одягу зовсім мало, тільки те що на ній. Намагалася заробляти, але роботи їй траплялися не грошовиті, тому виживала, як могла. Після нашої зустрічі Тетяна ожила, розквітла. З кожним днем я закохувався в неї все більше. Незабаром святкували весілля. Я не жалкую ні миті, що вона моя дружина.
Живемо разом уже вісім років. Підростає син Олег. Дружина не працює. Ми вирішили, нехай займається сином, мені спокійніше. Тетяна гарна господиня. За всі роки ми жодного разу не посварилися. Я вважав, що вона сирота, тому що не чув, що в неї є рідні. У відпустку їздили на море, при чому кожного разу в інше місце. Вдома завжди свято, романтична вечеря при свічах. То стало традицією.
Останнім часом Тетяна ходить задумлива. На запитання, що з нею, одного разу призналася, що до нас в гості їде її тато. Я здивований, чому стільки часу не чув про нього. Дружина зізналася, що втекла з дому. Скільки років вдавалося жити спокійно. Як тато її розшукав, вона не розуміє. Адже прізвище змінила, номер телефону. А тато телефонував на новий номер, і сказав що їде. Тетяна засмучена, боїться зустрічі.
Коли Павло Петрович завітав до нас, мені здалося що чоловік він вольовий, але справедливий. Тому спокійно йшов на роботу, залишаючи їх вдома разом. Одного разу на роботі мені стало зле, я раніше пішов додому. Те, що там почув надовго закарбувалося в моїй пам’яті. Павло Петрович стояв над моєю дружиною і зло викрикував, що вона повинна його утримувати й кожен місяць давати велику суму грошей на прожиття. Інакше він все зробить, щоб розлучити нас. Син перелякано горнувся до мами.
Далі слухати я не став. Взяв його за руку і викинув геть за двері. Попередив, якщо побачу йому буде зовсім непереливки.
