Здавалося, що Марія мала усе, про що тільки можна мріяти: коханого чоловіка, двоє чудових дітей. Та в одну мить все зруйнувалося вщент.
Марія з Павлом та дітьми часто разом вечеряли, їздили у подорожі, ходили у гості до родичів. Та одного разу в почтовій скриньці Марія знайшла дуже дивний лист. Він був відправлений із суду та у ньому йшлося про призначення дати судового засідання. З’ясувалося, що Павло подав на розлучення. Але чому? Марія вручила чоловіку лист та запитала що це все означає.
Павло не був готовий до цієї розмови, тож просто опустив очі та пробурмотів, що давно збирався про це сказати, але якось не було слушної нагоди.
В той момент Марія думала, що це все не насправді, що це сон, але вона помилялася. Все було більш ніж реально. Квартира, у якій вони проживали, належала Павлу, тож жінка з дітьми мали з’їхати. Але куди ж їй йти з двома дітьми? У батьків місця немає. Єдиним варіантом була дача.
Мама Марії сприйняла розлучення доньки дуже болісно. Вона не знала що скаже людям, винуватила в усьому доньку. Казала, що від хорошої жінки чоловік не піде. Марія тоді остаточно посварилася з мамою. Сказала, що чекала від неї підтримки, а отримала лише звинувачення. Батько казав, що зітре того негідника у порох. Марія була в такому становищі, що й не позаздриш. Їй було дуже важко та не було нікого, хто б її підтримав.
Марія ніде не працювала через те, що молодша донечка була дуже хворобливою та жінці постійно потрібно було брати лікарняний. В результаті роботодавець непрозоро натякнув жінці, що такі працівники йому не потрібні. Тоді Павло сказав, щоб дружина залишилася вдома і що його доходів вистачить на всю сім’ю.
Тепер донечці вже час йти до першого класу, а тут такі зміни… Добре, що старший син уже давно ходить до школи та все розуміє.
Павло люб’язно погодився перевезти наші речі до того будинку. Сказав, що платитиме аліменти.
Стан будинку був зовсім не житловий. Без води, але з пічним опаленням. На момент переїзду був кінець літа. Школа знаходилася в центрі села. Марія знайшла роботу в продуктовому магазині, влаштувала Надійку в сільську школу. Старший син Назар навідріз відмовився там навчатися та сказав, що житиме з батьком та ходитиме в ту школу, що й раніше. І хоча це сильно засмутило жінку, вона не мала вже сил заперечувати, тож відпустила його.
Надійка сказала, що буде з мамою що б не сталося та міцно обійняла Марію.
З того часу Марія з донечкою вчилися жити в новій реальності. Кожного ранку жінка водила донечку до школи, а потім йшла на роботу. Після школи Надійка приходила до мами в магазин та робила там уроки. Потім вони йшли додому та топили піч та варили вечерю. Для того, щоб прийняти ванну, Жінці з донькою доводилося декілька разів ходити з відрами до криниці та носити воду. Надійка була ще слабка, але з усіх сил старалася допомагати своїй мамі.
Зарплата у Марії була невелика, але разом з аліментами на прожиття вистачало. Та й куди гроші витрачати в селі. З часом жінка зібрала достатню суму грошей, щоб провести воду до будинку та їм стало трішки легше.
Мама Марії все ніяк не могла змиритися з доньчиним розлученням та продовжувала голосити з приводу нещасної жіночої долі її доньки. Казала, що син її покинув, а це є підставою для того, щоб відібрати у Марії доньку.
– Я від мами нікуди не піду, – сказала Надійка та тупнула ногою.
Марія з Надійкою так прожили рік та вже стали звикати, як сталося так, що на місці, де знаходився їх будинок влада вирішила прокласти трасу та жителів того району мали розселити, а будинки знести. Замість будинку Марії дали двокімнатну квартиру у новобудові. Це був чудовий район, поруч школа та до центру міста пішки було 10 хвилин пішки.
Незабаром зателефонував син та попросився назад.
Марія зраділа поверненню сина та не висловила йому жодних докорів.
Мама Марії й тут вирішила вставити своїх “5 копійок” та звинуватила жінку в м’якотілості:
– Він же сам захотів піти, бо йому не хотілося жити в селі, а коли умови життя стали кращі, то миттю повернувся.
Та Марія вже її й не слухала.
Павло привіз сина з кам’яним обличчям, навіть не зайшов та не привітався з донькою. Лише поклав речі Назара та пішов.
– Мамо, пробач мені. З батьком було дуже нестерпно жити. Його нова дружина просто відьма, примушувала мене прибирати вдома, няньчити її дитину. Вони з батьком постійно сварилися та скидали провину на мене. Батько жодного разу за мене не заступився.
Марія зрозуміла, що син на власному досвіді переконався у хибності свого рішення, тож не стала читати йому моралі.
В той час з кімнати вибігла Надійка та кинулась обіймати свого брата.
