Моя донька проживає в курортному місті. У них з чоловіком грошей кури не клюють, всього у них вдосталь.
В селі, де ми живемо з чоловіком навіть маленького ставка немає, а нам би пішло на користь море та морське повітря. Я просила Надію взяти нас до себе жити, але вона чомусь постійно відмовляє нам.
Уже два місяці як я не можу переконати доньку пустити нас до себе жити. Надія соромиться озвучувати істинну причину свого рішення.
Надія завжди була дуже самостійною, ми з чоловіком не мали змоги допомагати їй. Ми самі не мали достатньо грошей та ресурсів. Тож донька могла надіятися лише на себе. Але ми старалися давати їй те, що могли.
Взагалі ми дали їй життя, а це вже немало, ми її годували та ростили. Невже це не вагома причина для того, щоб забезпечити нам старість біля моря?
Може, вона ображена через те, що ми не прийняли її чоловіка? Ну а що я зроблю, якщо я вороже ставлюся до людей арабської національності? Вони не викликають у мене довіри та мені здавалося, що у кожного з них є свій гарем та моя донька потерпатиме від постійних зрад свого чоловіка. Я їй так і сказала після того, як вона привела до нас додому майбутнього зятя. Надія тоді сильно на мене образилась та вже наступного дня поїхала зі своїм нареченим та вони одружилися без нашого благословіння та присутності.
Але зараз я бачу, що чоловік Надії хороший сім’янин та він зберігає їй вірність. Невже колишні негаразди стали причиною не допомагати рідним батькам?
Надія каже, що у неї й так клопотів вистачає: домашнє господарство, діти, робота та ще й за нами доведеться доглядати. А хіба ми якісь чужі люди? Невже для нас не знайдеться місця в її житті. Ми ж їх ростили та у нас теж були свої повсякденні справи. Я і на роботу ходила, і домашнім господарством займалася теж. Може, у мене теж мало було часу на доньку, але ж я нею займалася.
Перед людьми соромно за те, що наша донька живе біля моря та не хоче нас до себе забрати.
Якось ми знову з донькою говорили на цю тему, так вона сказала, що нічого нам не винна, бо вона не просила її народжувати. Уявляєте? Додала, що ми хочемо сісти їй на шию та нічого не робити.
Усі рідні та знайомі на нашому боці, але їм теж не вдається переконати Надію в нашій правоті. Мені дуже образливо через позицію Надії, що ми їй такого зробили?
