Я працювала акушеркою понад 30 років. Чого тільки не було на моїх змінах за ці роки. Та найбільша радість – це допомагати матусям приводити в цей світ нових маленьких людей. Коли береш на руки немовля, дивишся в його очі, які з цікавістю тебе розглядають, розумієш, що робиш важливу справу.
Звичайно не завжди пологи проходять гладко. Бувають ускладнення у породіль, важкі пологи навіть трагічні випадки. Я завжди намагаюся підтримати кожну пацієнтку та налаштувати її на хороший результат. Гарні думки – це вже пів справи.
Одного разу зі мною трапилася дивовижна історія. До нас поступила майбутня матуся в поважних роках. Їй було 42, одружена, ІІІ вагітність й перші роди. Це означає, що попередні спроби закінчувалися невдало й Мирослава втрачала діток. Жінка поступила з кр овотечею, передчасне відшарування плаценти. Термін ще досить малий, лише початок сьомого місяця, але шанси врятувати дитину були. Тож ми з лікарями взялися за діло.
Перед операцією Мирослава слізно благала врятувати її дитину, що буде з нею не мало значення. Велика відповідальність лягла на наші плечі. Фактично від нас залежало життя не тільки немовля, а і її мами. Чергову втрату дитину Мирослава точно не переживе.
Одночасно у лікарню поступила 16-річна дівчина. В неї відійшли води й вона народжувала. Пологи пройшли вдало й на світ з’явився прекрасний здоровий хлопчик. Молода матуся навіть не глянула на свою дитину. Попросила ручку й листочок, щоб написати відмову. Я пішла на хитрість й залишила дитину біля неї, хлопчик розривався від плачу, а вона навіть не поворушилася.
Чому життя таке несправедливе? Четверту годину лікарі намагалися врятувати дівчинку Мирослави, яка понад усе хотіла стати мамою, а тут ця горе-мамка відмовляється від здорової дитини.
Ніч була важка для всіх, хто того дня чергував у лікарні. Зі світанком прийшла надія на радісний день. Хороші новини розпочалися з четвертої ранку. Мирослава була стабільна, її донечку врятували, але вона у край важкому стані. Новонароджений хлопчик не залишиться без батьків, як тільки Мирослава почула цю історію одразу попередила, що вони з чоловіком його усиновлять.
Ця історія трапилася зі мною три роки тому. Сьогодні я зустріла Мирославу у магазині, а разом з нею й двох прекрасних діток. З обличчя жінки не сходила посмішка. Я рада, що нарешті вона змогла відчути на собі подвійну радість материнства.
