У свій час поміняла сина на чоловіка. Не скажу, що вчинила правильно. Але в цей момент по-іншому не могла. Мій син дуже хороший. Йому 15 років. Він добре вчиться в школі й успішно займається спортом. Я люблю його. Однак віддала під опіку свекрухи. А все було так…
Мій перший чоловік був пілотом. Ми жили в маленькому військовому містечку. Виховували сина. Останнім часом мій чоловік дуже змінився. Почав приходити додому досить агресивним. Міг несподівано накинутися на мене з кулаками. Я навчилася ловити ці миті – швидко одягалася і тікала до батьків з маленьким сином.
Проходило кілька днів, чоловік приходив по мене, вибачався, обіцяв, що більше не повториться такого і забирав додому. Але з часом він знову впадав у невмотивовану агресію.
А потім медична комісія визнала його непридатним до служби. У нього були певні проблеми з головою. Без роботи він став ще агресивнішим. Я не могла більше цього терпіти, тому подала на розлучення і перейшла жити до батьків.
Незадовго захворіла мама і пішла з життя. У неї була онкологія. Нам було важко через таку втрату. До батька часто почав заглядати його товариш, підтримував його морально, часто допомагав при потребі. Він був старшим за мене на 14 років. Я тоді переживала серйозну кризу. Сергій по-всякому намагався мені допомогти. Можна сказати – опікувався мною. А потім якось зізнався, що хоче, щоб я вийшла за нього заміж.
Сергій давно уже розлучений. Діти дорослі, живуть окремо. Він оточив мене особливою увагою і ласкою, чого мені на цей момент дуже не вистачало.
На його пропозицію вийти заміж після тривалої прелюдії погодилася. Перед переїздом до нього раптом заявив, що він не хоче, щоб мій син не переходив до нього жити. Тобто поставив мене перед вибором – він або син.
Можливо, я б не погодилася на його умову, коли б не була вагітна. До того – ще й без роботи.
Так я перейшла жити до Сергія. Сина завезла до свекрухи – мами першого чоловіка. Вона дуже любила свого єдиного внука Андрія. Де був тепер його тато? Я не знала і мене це не дуже цікавило.
Гормони або почуття захищеності і достатку зробили своє. Скоро у мене народився ще один син. Коли чоловіка не було вдома, я запрошувала до себе в гості Андрія. Він приходив. Я його годувала, часом разом гуляли, розпитувала як справи. Купувала йому все, у чому він мав потребу. Чоловік не обмежував мене в грошах. Однак відчувала, що йому я потрібна більше, ніж всього лиш на кілька годин. Він не розкривається мені до кінця. Свекрусі також всього не розкажеш.
У мого чоловіка хороша робота і гарний заробіток. Він зацікавлений, щоб я доглядала дитину, поки вона маленька. В його особі я маю сильне плече і підтримку.
Думка, що я займаюся лише одним сином, не дає мені спокою. Відчуваю, що старший син Андрій затаїв на мене образу. Але зараз я не в силі вже щось змінити. Я наче здобула собі щастя, пожертвувавши щастям власної дитини. І це не дає мені спокою. Адже відсутність батьків, належної опіки в дитини може потім аукнутися в дорослому віці.
Мене досі муляють думки, чи поступила я правильно щодо старшого сина? Чи мала я право на щастя такою ціною?
