Мені було всього двадцять два роки. У мене був хлопець, з яким я стрічалася вже більше року. Він натякнув мені, що не проти одруження, але …
Я його не зовсім зрозуміла. Запитала, які є перешкоди на нашому шляху? Яке «але»?
Мій Василь зам’явся. Не знав з чого почати. Зрештою запитав:
-Скажи, ти можеш народжувати?
– Ну так?! – відповіла здивовано, бо аж ніяк не очікувала такого запитання.
І аж тепер зрозуміла на що натякав мій суджений, коли він мене привів додому вперше.
Я була надто худою і невеликого росту. Тато так і сказав при мені:
-Ти дивись, вона, як дітвак!
Мене це трохи зачепило, але я ж не могла ображатися на батька свого коханого хлопця. Тому пропустила цю фразу мимо вух.
А тепер знову постало це ж питання. Наразі його порушив сам Василь.
Так, мене це обурило. Бо ж не робила абортів і на здоров’я не скаржилася. А худорлявість не завада для нормальних стосунків.
Наші стосунки були поставлені на паузу. Я повинна була піти до лікаря на обстеження і отримати довідку, що здорова і здатна народити дитину.
Я зволікала з цим питанням. Не з боязні, що в мене виявлять щось, що поставить під питання моє заміжжя. А з гонору – мене наче хочуть придбати як річ з гарантією якості.
Про це й сказала при зустрічі своєму коханому. Василь заспокоїв мене. Сказав, що він готовий хоч зараз іти зі мною під вінець, а от мама не дає йому спокою з цього приводу, бо вже дуже хоче онуків.
Мене таке пояснення розсмішило. Скажи їй, що я народжу аж п’ять діточок. Чи вона буде такою кількістю задоволена? – відповіла зі сміхом.
Усе-таки я вийшла за Василя заміж. Довідки про стан здоров’я не встигла взяти, бо завагітніла. Народила первістка – Андрія. А за ним ще трьох діточок. Свекруха вже за голову бралася, натякала, що може варто зупинитися, бо житлова площа у нас не така велика.
