Коли я вийшла заміж, мені здавалося, що сім’я чоловіка прийняла мене у свою родину. В чоловіка є сестра і брат, мама і племінниці. Відразу після весілля мене запросила свекруха на кухню. Показала, де стоять каструлі й лежать крупи. Сказала, щоб я приймала кухню на себе. Відтоді готовити приходилося мені весь час. Вставала дуже рано. Якщо засипала, свекруха обов’язково будила і ласкавим голосом говорила, що вже потрібно вставати й готувати сніданок.
Обід готувала також зранку, тому що сама обідати не приходила, а всі інші члени родини обідали вдома. На роботу бігла бігом. Майже завжди запізнювалася. Моя начальниця говорила мені, чому я так змінилася. Весь час заклопотана, поспішаю. Виглядаю зовсім не так, як до одруження. Але мені її слова не доходили. Я раділа, що в сім’ї чоловіка до мене відносяться як до своєї. Чекають, поки прийду з роботи, приготую вечерю і потім всі разом сідаємо за стіл.
Пів року такого темпу мене змінили. Я виглядала блідою, замученою. Про зачіску чи манікюр годі й говорити. Навіть у вихідні дні готування на мені. А з деяких пір сестра чоловіка почала улесливо говорити, що я могла б і прибратися інколи у квартирі. Адже це так не важко. Коли готувати й разом прибирати. Ці слова насторожили мене. Напевно в той момент відкрилися мої очі. До цього я вважала, що мене в сім’ї люблять, а виявляється використовують.
Зранку всі сплять до останнього, поки не почують, що з кухні смачно пахне. Тільки тоді встають. У ванну появляється черга, в якій я завжди попадаю останньою. Чоловік також не проявляє до мене ознак уваги. Привів у родину робітницю і задоволений. Коли увечері біжу готувати вечерю на всіх парах, вся родина збирається у вітальні. Сидять біля телевізора, обговорюють останні новини й чекають, поки я покличу їх вечеряти. Тільки племінниці біля мене допомагають.
Перед вихідним я сказала чоловіку, що піду провідати свою маму і заодно залишусь. Прийду додому наступного дня. Чоловік не проти. Але він по доброті душевній проговорився про те своїй мамі. Свекруха миттю насторожилася:
– А хто вечерю готувати буде? І як це прийду наступного дня? Адже вихідний, прибирати потрібно.
– В мене також вихідний, – говорю я, – відпочити хочу. Останні пів року не знаю відпочинку. Тому заночую у мами.
– Як це так? Сину, ти чуєш, що говорить твоя дружина? Вона що, не думає про всіх нас?
– А чому я повинна про вас думати? Із всієї вашої родини в мене тут лише чоловік, а всі інші з руками, можуть допомогти вам приготувати вечерю.
З тими словами я поспішила на роботу. Чоловік догнав мене і йшов поруч. Він говорив, що я не права, повинна вибачитися перед мамою. А в мене нарешті відкрилися очі. Не прийняли вони мене у свою сім’ю. А прийняли як робітницю. Та надалі я більше не буду готувати на всіх. А чоловіку сказала, або захищаєш мене, якщо не можеш, то підшукаємо собі квартиру. Якщо і цей варіант не влаштовує, то розлучимося. Чоловік мовчки йшов поруч. А я, незалежно від його рішення, більше не буду наймичкою.
