Кажуть чужих дітей не буває. Думаю, так кажуть ті, хто власних мати не може. Часом й свої діти можуть таке видати, що замислюєшся: «І це моя дитина могла таке втнути?» Насправді не варто ділити дітей на чужих та своїх. Все дуже просто: вирішальну роль грають не гени, а виховання. Але чи завжди це так?
У мене було важке дитинство. Рідну маму я втратила, коли народжувалася, вона пом ерла при пологах. Батьки жили в невеликому селі, де всі все знають та пліткують. Коли батько довідався, що мами не стало та йому доведеться виховувати мене самотужки сильно напився. До нього причепилася якась компанія хлопчаків, затіялася бійка. Батько когось сильно покалічив, тож його посадили.
У моєї мами була рідна сестра, яка теж жила в цьому селищі. Це вся наша рідня. Після см ерті мами вона не захотіла забрати мене у свою родину. З пологового мене доправили одразу у дитячий будинок. Рідну домівку я так і не побачила.
Через чотири роки страшного дитинства, мене удочерила приємна молода пара. Я старалася бути зразковою та слухняною дитиною. Допомагала мамі, гарно навчалася, за все завжди дякувала.
Все змінилося в підлітковому віці. Заграли гормони та з хорошої дівчинки я перетворилася на проблемну дитину. Зв’язалася з поганою компанією, почала курити та випивати. Пізно поверталася додому й влаштовувала скандали прийомним батькам. Вони поставилися з розумінням до цього періоду мого життя та допомогли мені повернутися у свій звичайний ритм.
У 16 років я знов взялася за розум, почала думати про своє майбутнє. Відчувала себе винною перед батьками за підлітковий бунт. Щоб якось реабілітуватися заради мами записалася на фортепіано. Це була її давня дитяча мрія, а можливості не було. Вчитель мене хвалив та прогнозував велике майбутнє.
Через два роки я успішно закінчила школу, самостійно вступила до університету, а ще через шість отримала вищу освіту. Зараз працюю на хорошій роботі. Зарплата у мене висока, тож я сама себе забезпечую та ще й батькам допомагаю. Я щаслива, що вони дали мені шанс та підтримали у важкі хвилини.
Нещодавно вийшла заміж та дізналася, що теж стану мамою. Буду старатися бути такою ж доброю, лагідною та терплячою, як і моя.
Передбачення моєї тітки, що я стану такою ж п’яницею, як і мій тато не справдилися. Зараз я навіть вдячна їй, що не прийняла мене у свою родину. Сама ж зрозуміла, якщо дитині приділяти достатньо уваги та підтримки, то вона виросте порядною людиною та віддячить вам.
