ПЕРЕДЧУТТЯ ЛИХА
Давно це було Пригадується, ніби в іншому житті. Одної ночі Соломія зненацька прокинулася й більше вже не могла заснути. Чи то якийсь лихий сон наснився, чи то тривожні думки й відчуття не давали спокою. На серці стало так важко, що сльози самі покотилися по щоках. За що така туга Соломія зрозуміти не змогла. Повітря не вистачало, і з новою силою накотило страшне передчуття великої біди.
Вона підійшла до ліжечка, де спав її маленький син, Назарчик. Малий уві сні усміхався й цмокав губенятами. Соломія поправила згорток ковдрою й тихо вийшла на кухню. За вікном стояла густа, непроглядна темрява.
Соломіє, знову не спиш? почувся з-за спини голос чоловіка, Миколи.
Знов те саме Не розумію, Кольо, що зі мною відбувається, прошепотіла жінка.
Може, це усім відома післяпологова депресія? спробував пожартувати чоловік.
Не знаю Назарові вже майже пів року, депресії не було, а тут таке
Всяке буває! Гормони, нерви Не переймайся, все мине!
Щось лячно мені, Кольо стиха зізналася Соломія, тулючись до Миколи.
Все буде добре, обійняв і приголубив її чоловік.
Минуло три тижні. Соломію викликали до дільничної педіатрині. Напередодні вони з Назаром проходили медогляд хлопчикові якраз виповнилося шість місяців. Здали кров, відвідали лікарів. Дзвінок сестри став несподіванкою.
Щось трапилось? запитала Соломія.
Не хвилюйтеся, Соломіє Петрівно, лікарка все пояснить, відповіла сестра.
У лікарні, як завжди, у кабінет до педіатрині черга, а тривожне відчуття знову накриває Соломію. Коли нарешті зайшли, у неї вже тремтіли руки.
Сідайте, лагідно сказала лікарка, Соломіє Петрівно, мушу вам сказати важливе. Не хвилюйтесь, та потрібні повторні аналізи.
Що сталося?! видихнула Соломія. Враз усвідомила, що всі тяжкі передчуття не обманювали її.
У Назарчика погані результати аналізу крові. Лейкоцитів занадто багато й інші показники насторожують. Треба здати кров ще раз у спеціалізованому закладі.
Де саме? ледве прошепотіла Соломія.
В обласному онкоцентрі, відповіла лікарка.
Як добиралася додому, Соломія й не пригадувала. Микола вже чекав її вдома: відпросився з роботи, щойно отримав її повідомлення.
Соломіє, що сталося? схвильовано вимовив він.
Сльози текли по щоках Соломії, але вона їх не помічала.
Нас направляють на обстеження в онкоцентр з розпачем прошепотіла вона.
Але, може, все обійдеться? Це ж лише обстеження! намагався підтримати дружину Микола.
Це не просто обстеження, схлипувала Соломія, я відчувала біду! Не знала, до чого готуватися, але знала
Схопивши Назарчика, Соломія знову заплакала. Ще не знаючи нічого, хлопчик крізь сон захвилювався.
Гострий лейкоз, вимовив літній лікар, вивчаючи результати, лікування треба розпочинати негайно.
Соломія плакала. Вона не могла зрозуміти: невже це відбувається з її дитиною? Хіміотерапію проводили без мами, Назар був у реанімації Соломія лиш за дверима.
Ідіть додому, підбадьорювала чергова медсестра, сьогодні до сина не пустимо.
Не можу що мені там робити без нього?
Соломія з Миколою побралися вісім років тому. Все життя мріяли про дитину, проходили обстеження але результатів не було. І лише на восьмому році з’явилася омріяна вагітність. Це час радості й тривог: Микола Соломії носа не давав показати зайвий раз, не дозволяв піднімати нічого важчого за чашку води. Останній місяць вона лежала у лікарні лікарка порадила, бо була загроза передчасних пологів. І ось пів року тому вона всміхаючись подарувала світові синочка. Назвали на честь покійного батька Миколи, що загинув у автокатастрофі.
Соломіє, не варто називати дитину іменем того, хто рано відійшов, попереджала її бабуся, коли дізналася.
Бабусю, то все забобони! віджартовувалась Соломія, бо була щаслива й не хотіла чути тривог.
Минав місяць лікування За цей час Назарчик знеміг, схуд, під очима лягли темні кола, щічки стали бліді. Сльози текли у Соломії без зупину. Стерильна палата пустили її туди лише після суперечки з головним лікарем, який хвилювався за уразливий імунітет малого. Але вже неможливо було втримати маму далеко від сина. Назар спав. Соломія не могла надивитися на нього.
Таких операцій не робимо! відрубав головний лікар Іван Дмитрович наступного дня.
А де роблять? не зламалася Соломія.
В Німеччині. Там можуть врятувати дитину, але це шалено дорого.
Ми знайдемо гроші. Зберіть виписки!
Виписки відправили у німецьку клініку. Відповідь прийшла швидко: готові прийняти Назарчика, але потрібно 4 мільйони гривень.
Соломіє, навіть якщо продамо квартиру й машину не наберемо й чверті! зітхав Микола, Я вже подаю оголошення, але це не справа одного дня.
У нас обмаль часу! плакала Соломія, Треба щось вигадувати!..
Збирали всім світом: на роботі, у благодійному фонді, по місцевих магазинах і серед знайомих. Частину надала міська рада, трохи надійшло від волонтерів. Назбирали лише трохи більшу половину. Час летів зволікати було не можна.
Соломіє, їдь, наполягав Микола, що зберу, буду одразу переводити! Може хтось купить квартиру!..
У селі на Львівщині, де вони жили, всі співчували, проте зібрати такі гроші було нереально.
Зібравши документи, Соломія з сином вирушили до Німеччини. Грошей було обмаль. Розпочалися підготовки, обстеження, лікування. Думати про те, як зібрати решту Соломія не мала сил. Лише чекала дива. Через місяць Назаркові мав виповнитися рік.
У сусідній палаті також лежала мама з хлопчиком Степанчикові було три рочки. Виявилося, вони земляки із сусіднього райцентру. Олені пощастило більше: їм вдалося назбирати свій внесок, але хвороба вже прогресувала, операцію щоразу відкладали.
Не плач, усе буде добре! підбадьорювала Олена, Ще побачиш, Назар бігатиме в цирк, у зоопарк. Ми були минулого року то Степан годину за ведмедями бігав, аж не відтягнеш. Перший раз у зоопарку кров носом пішла розгубилася, далі забарилася з лікарнею. І вже третя стадія. Як я не помітила раніше?..
Оленко, не треба так, тепер Соломія заспокоювала її, ще разом з дітками підемо до зоопарку.
Але ж я бачила! Степанчик хворів, не їв, худнув, а я Я винна! Мама попереджала не дослухалася, ридала Олена. Соломія мовчала чи допоможуть тут слова?..
За кілька днів Степанові стало гірше, його забрали у реанімацію. До хлопчика маму не пропускали. Сиділа Олена в коридорі й ридала беззвучно.
Ходімо, хоч приляжеш, умовляла Соломія.
Не можу Я повинна тут бути так Степанчик відчуває, не зрушувалась жінка.
Медсестра зробила заспокійливий укол, Олена вже не плакала лише чекала, дивлячись у стіну.
Ввечері зателефонував Микола. Соломія гойдала Назарчика на руках, не відпускаючи ні на мить.
Соломіє, я перевів сто тисяч, сказав чоловік, більше поки немає. Сьогодні квартиру подивилася пара, обіцяли подумати кілька днів.
Добре прошепотіла жінка, а тоді
З коридору долинув розпачливий крик Соломія кинула телефон, Назар прокинувся й заплакав. Погладила його, вкрила, тихенько вибігла з палати Все вже знала, але не хотіла вірити. Під дверима реанімації навколішках ридала Олена. Її обступили медсестри, намагалися вколоти щось заспокійливе. Олена лише кричала такого болю Соломія ще не бачила.
Оленко, тримайся, обняла її Соломія й сама заплакала, мусиш жити заради Степанчика!
Навіщо Я винна Синочок мій пішов ломилася в риданнях Олена.
Соломія допомогла їй у палату, де Олена заснула під дією ліків.
Хай відпочине, попереду ще сліз виплаче, зітхнув дежурний лікар.
В ту ніч Соломія не спала, боялась заплющити очі сиділа біля ліжечка Назарчика, дивилася на нього, намагаючись надивитись наперед
Наступного дня до неї прийшла Олена. Вона вже не плакала, посивіла за ніч, очі стали порожні. Жінки стояли обнявшись.
Хай у тебе все буде добре! Ти маєш шанс скористайся ним Я повинна подбати про сина: похорон, девять днів, сорок Памятник витерла сльозу, віддала конверт Соломії, відкриєш, коли піду, не можу зараз
Добре, прошепотіла Соломія.
Після Олениної втрати стало й зовсім тяжко. Назарчика відвели на процедури. Соломія відкрила конверт:
«Дорога Соломіє! Дуже прошу, нехай Назарчик живе. Хай росте, учиться, веселить вас, бачить світ, хай бігає у футбол, катається на лижах. І сходіть, будь ласка, у наш львівський зоопарк, передайте привіт великому чорному ведмедю! (соломія сльози змахнула й дочитала) У тебе є шанс жити. Тут, у конверті, гроші на операцію. Степанчику вони вже не допоможуть хай врятують Назарчика».
Соломія плакала. Плакала від полегшення, адже тепер могла врятувати сина. Але й з гіркотою ці гроші коштували занадто дорого.
Кольо, не треба продавати квартиру! сказала вона наступного дня по телефону, Нам із Назарчиком треба буде кудись повертатися!
А як гроші? здивувався чоловік.
Гроші є. Все буде добре!
Микола вперше за ці дні усміхнувся: щось у її голосі дало віру все буде гаразд.
Операцію зробили одразу після Назарчикового дня народження. Йому виповнився рік. Соломія, як і Олена, сиділа під реанімацією. Та у їхньому випадку прогноз був добрим. Згодом дозволили навідувати сина, потім перевели в одну палату місяць карантину та ще кілька місяців відновлення видались дрібницею порівняно з пережитим. Найголовніше операція вдалася, Назарчик видужував.
Хлопчик поступово оживав, цікавився іграшками, почав їсти, навіть усміхався. Одного разу впевнено сказав щось схоже на “мама” Соломія не стримала сліз. Сталося диво.
Медвідь! показував Назарчик на велетенську чорну тварину у клітці.
Не “медвідь”, а медвідь, зі сміхом виправляла сина Соломія.
Вони всі разом поїхали до львівського зоопарку того самого, де колись маленький Степанчик милувався ведмедем.
Привіт тобі, ведмедику, від Степанчика, лагідно звернулася Соломія до тварини.
Назарчик бігав, ласував морозивом, сидів на плечах у Миколи, з цікавістю розглядаючи мешканців зоопарку. Тепер життя було сповнене дитячими радощами й новими емоціями. Лікарня залишилася десь у минулому. Лише іноді, прокинувшись серед ночі, Соломія тихо підходила до ліжечка Назарчика, прислухаючись до рівного дихання. Тривога відступала. Попереду була ціла нова історія на двох, за себе й за того хлопчину, що подарував шанс.
