Я ніколи нікому нічого поганого не зробив. Навпаки намагався всім догодити. Особливо своїй дружині і дочці. Жили ми скромно, але їсти завжди було що. Та таки дружина мене переконала поїхати закордон на роботу. Вона мотивувала це тим, що дочка ось-ось закінчить школу і потрібно буде поступати.
Наша Софійка завжди була розумницею і гарно вчилася. Я й не сумнівався, що вона вступить на державну форму навчання. Але моя дружина Леся переконувала мене в іншому. Вона постійно мені торочила, що до медичного університету дуже великий конкурс і наша дочка не пройде на бюджет. Та й потрібно буде їй орендувати квартиру, харчуватися і купувати книжки. Це не говорячи про якісь розваги.
Леся добилася свого і я поїхав на заробітки. Спочатку був у Чехії, а потім у Португалії. Так і прожив там більше десяти років. Багато разів збирався їхати додому, але Леся постійно мене переконувала, що ще рано і потрібно ірк зачекати. Та й переліт не дешевий.
Наша дочка здобула вищу освіту і працювала кардіо-хіругом у міській лікарні. Цея довідався зі слів дружини. Дочка чомусь не хотіла зі мною розмовляти всі ці роки і я не розумів чому.
Минулого місяця я таки приїхав додому. Коли подзвонив у дверний дзвінок – двері відчинилися. От тільки переді мною стояв якийсь чоловік у домашньому одязі. Я запитав у нього де Леся і Софійка і хто він такий.
Раптом у коридор вибігла моя дружина Леся в одному халаті. Тут я все зрозумів. Вона водила мене за носа стільки років. Я взяв свою валізу і просто пішов. Коли спускався по сходах – відчув слабість. На першому поверсі мені стало зовсім зле і я присів. Не знаю, що трапилося, але до себе я прийшов вже на лікарняному ліжку.
Як пізніше я дізнався – швидку допомогу викликала наша сусідка. Тітка Віра, яка завжди зкоса на мене поглядала і не відповідала на мої привітання. Та й з Софійкою вона поговорила. Все сиділа на лавочці біля будинку і чекала на мою дочку. Саме завдяки Вірі Михайлівні моя дочка була біля мене у лікарні.
Знаєте, я навіть не можу повірити у те, яка моя дружина підла. Виявляється з тим чоловіком вона крутила шури-мури ще як я жив вдома. Тільки я поїхав – він перебрався у нашу квартиру. Дочці Люба сказала, що я зібрав речі і пішов від них до іншої жінки. Тому то й Софійка не хотіла зі мною говорити.
А тітка Віра все добре бачила і розуміла. Коли зустріла мене без свідомості на сходах – викликала лікарів і розказала моїй дочці всю правду. А Люба навіть не вийшла подивитися кого швидка забирає. Не до мене їй, має іншого чоловіка.
Якби не тітка Віра – я б міг померти і дочка б так і не заговорила зі мною. Та й не відомо чи я б її ще побачив. Лікарі поставили мені не втішний діагноз. Потрібна була операція. Моє серце мало критичні відхилення.
З лікарів всі розводили руками і казали, що нема хорошого спеціаліста. Та моя Софійка набралася мужності і сказала, що проведе цю операцію сама. Звичайно вона могла б і відмовитися. Таки стільки років мене вважала зрадником і взагалі лікарям наче дозволено не оперувати своїх рідних. Але дочка твердо вирішила, що врятує моє життя. І врятувала.
