Коли мені виповнилося двадцять п’ять я одружився з Оксаною. Моя дружина молодша за мене на три роки, жили ми в одному селі, я все життя її знав. Моїм батькам не подобалася моя Оксана, через те, що вона не мала батьків, жила лише з бабусею. А вони ж мріяли, що знайду собі невістку з забезпеченої родини. Та мені все одно, про що вони мріяли, я кохаю свою дружину, а вона мене.
У мене ще є молодша сестра Ірина, вона заміж вийшла першою, ще у двадцять років. Одразу переїхала до чоловіка жити. Я ж залишився з батьками. Хоч і працював у місті, та квартиру не орендував, до села пів години автомобілем. Та й батьки завжди наголошували, що Іринка вже прилаштована, а я будинок під свою майбутню сім’ю можу облаштовувати.
Я дійсно з кожної зарплатні виділяв на продукти, а ще помалу робив ремонти в батьківському будинку. Провів комунікації, зробив ванну, туалет. В кімнатах ремонти, дах перекрив, паркан новий поставив. Навіть подумати не міг про те, що буду звідси втікати.
Коли сказав батькам, що одружуюся то радості не помітив. Лише почув від мами: “От халепа вчепилася як реп’ях.” Я тоді пожартував, що це я вчепився за неї, а отже я реп’ях. Після весілля привів дружину до батьків у хату. Батьки звичайно спочатку знаку не подати, що їм щось не подобається. Ми з Оксаною обоє працювали в місті, додому поверталися разом, тож біди не чули.
У дружини був на один вихідний більше, у той день вона працювала по господарству, на городі. Чи влаштовувала генеральне прибирання. Я став помічати, що при поверненню в цей день я заставав свою дружину без настрою. Коли запитував, що сталося, відповідала, що втомилася. Та все ж правда вилізла на зовні.
Ми часто провідували її бабусю, та молодшу сестру, що з нею проживала. Одного такого дня до мене підійшла сестра дружини й запитала, чи не хочемо ми до них жити перейти. Я був здивованим, навіщо, у нас є житло. Тоді Віта сказала, що їй шкода сестру, що моя мама дорікає куском хліба.
Довелося влаштувати допит дружині. Виявляється, що коли мене немає вдома, то мої батьки говорять Оксані, що вона до кінця життя їм зобов’язана, за те, що дозволили мені з нею одружитися. А ще говорили, що якби не вони то жили б ми на вокзалі безхатьками, або у її бабусі під припічком. Я був скаженим від почутого, хіба ж не їхні слова, що то мій будинок. Думав, що дома влаштую доброго прочухана. Та Оксана попросила не здіймати галасу, а просто переходити жити окремо, навіть на орендоване житло. Бо вона вже дійсно не може так жити.
З того дня я не залишав дружину на одинці з батьками. А ще перестав вкладатися в батьківську хату, лише продукти купували, та половину комунальних стали оплачувати. Мама одразу почала виясняти, що це за нововведення, до цього часу вони з батьком навіть уявлення не мали скільки то все коштує. Я більш ніж п’ять років все сам оплачував.
Навіть сестра зателефонувала запитала, чого це я від батьків гроші почав ховати. Я сказав, що то моє сімейне діло, нехай не вмішуються. Тоді вже мама здійняла галас, що я став жадібним, на старості років не можу дати батькам на шматок хліба. Хоча всі продукти купувалися з моєї зарплати. При цьому у них обох пенсії, у батька пенсія ліквідатора на Чорнобильській АЕС, висока.
Ми з Оксаною добре заробляли, два роки на всьому економили. І зрештою змогли купити собі однокімнатну квартиру, хоч і без ремонту. Та головне, що своє. Не можу передати, що за галас здійняла мама. Мабуть, все село почуло, що ми не вдячні жили на всьому готовому, а все одно нам було мало. Та ми це пережили.
Пів року мої батьки з нами не спілкувалися. Та все ж врешті приїхали до нас в гості. Ми їх прийняли, все ж таки батьки. Начеб то все було добре. Аж поки я випадково не почув розмову моєї мами з кимось телефоном.
– Приїхала, хоч порядки їм пороблю. Вона ж геть не тямить, все он до ладу не може довести. Хотіла дуже бути господинею, ми їм квартиру купили, в борги залізли, а вона хіба ж цінує. Обкрутила нашого телепня, а тепер ще й може дитину йому нагуляє.
Довелося мені все ж таки серйозно поговорити зі своїми батьками. Тепер я не буду мовчати, адже потрібно мати якісь рамки, а мої батьки цього не розуміють. Хоча в сім’ю сестри не лізуть зять їх одразу попередив, що мовчати не буде.
