Мить, коли я її побачив запам’ятається мені на все життя. Ось стоїть переді мною красуня з довгим каштановим волоссям, зібраним у високий хвіст. Її обличчя без грама косметики. Природна краса заворожує. В просторій футболці та легінсах, які так звабливо повторюють вигини її талії.
Все б нічого, якби не страшенний сморід довкола, бо зустрів я кохання всього свого життя на сміттєзвалищі. Вивозив старі шини, а Мая реставратор. Вона шукала старі меблі, статуетки, шкатулки будь-що, що можна відновити та перетворити на красу.
Того ж вечора ми зустрілися в ресторані. Різниця колосальна, а враження не змінилися. Я закохався й мені вистачило лише одного побачення аби переконатися, що це моє. Під час другої зустрічі я зробив Маї пропозицію до того ж дуже оригінально. Сховав каблучку у стару музикальну шкатулку. Відкриваєте її, а там танцює балерина під красиву спокійну мелодію.
Так Мая була в захваті, але не від каблучки чи пропозиції, а цієї самої шкатулки. Ну хіба ця дівчина не дивовижна? Божевілля, ми знайомі другий день, а я прошу дівчину стати моєю дружиною. Ще більше божевілля було потім, бо Мая погодилася.
Ми одружилися два тижні тому у колі найрідніших. З’їхалися уже після весілля й зараз тільки пізнаємо один одного та призвичаюємося жити удвох. Переконаний, що не пошкодую про своє рішення й історію нашого кохання переповідатиму правнукам, а вони голосно реготатимуть, тому що дід та баба божевільні.
Нехай моя історія стане натхненням для тих, хто сумнівається в щирості справжніх почуттів або взагалі не вірить в кохання. Повірте, коли вас ніби пройме струмом або ж сотні тисяч мурах витанцьовуватимуть на вашій шкірі, а дух перехоплюватиме, ви зрозумієте, що це воно. Таку мить не можливо пропустити.
