Сьогодні я пишу ці рядки зі складним відтінком у душі. Вона знову на межі. Ображається, злиться, закривається. Втекла в себе після того, як її кинув коханець. Адже вона так вірила, що цього разу все буде щасливо.
Мені 26 років. Її звуть Тетяна, їй 44. За біологією вона — моя мати. Але в дійсності ми давно чужі. Вона вийшла заміж за батька в 19 років. Через рік народилася я — «небажана дитина», як вона не раз казала пізніше. Розлучилися вони майже одразу після мого народження, і з тих пір вона називала батька тільки «нікчемою» та «невдахою».
А іронія у тому, що цей «невдаха» вже понад двадцять років живе з другою дружиною. У нього власна справа, великий котедж біля Львова, дві квартири та будинок на Буковині. Саме він подарував мені оселю на весілля, де ми зараз живемо з чоловіком.
Мене виховувала бабуся — мама батька. Потім я переїхала до нього. І знаєте що? Я ніколи не почувалася там чужою. Моя мачуха — прекрасна людина, для мене вона стала справжньою матір’ю. А ось Тетяну я з малих років називала лише на ім’я. І не просто так.
Мені було вісім, коли Тетяна взяла мене в Карпати — «відпочити, як мама з донькою». Я тоді простодушно запитала: «Мамо, можна на прогулянку?» У відповідь пролунав крик, який почув, здавалося, весь готель:
— Ніколи не називай мене мамою! Ти мене старіш! Кажи Тетяна, ти зрозуміла?!
Я зрозуміла. І після того більше з нею нікуди не їздила. Її цікавили лише чоловіки, салони, вечірки. А я залишалася з бабусею. Потім — з батьком і його новою родиною. І дякувати Богу.
У Тетяни за ці роки було чотири чоловіки. Між ними — безкінечні романи, гуляння, штучні посмішки та нарощені вії. Працювала в престижному салоні в центрі. Колола собі все, що можна: ботокс, філери, нитки. Її обличчя вже не відчувало емоцій, але вона все вірила: «Я ще молода, я ще можу!»
Її останній «принц» був на два роки молодший за мене. Хлопець на ім’я Юрко. Худий, з татуюваннями, працював барменом у клубі.
— Донечко, познайомся. Це Юрко. Ми одружуємося. У нас серйозні стосунки, — промовила вона, сяючи, як школярка перед випускним.
Я завмерла. Потім тихо вимовила:
— Тетяно… я вагітна. Ти скоро станеш бабусею.
Юрко засуєтиЮрко засуєтився, почав наливати шампанське, кричати «ура!», а Тетяна поблідла, мовчки схопила сумку й вийшла, грюкнувши дверима.
Через тиждень вона з’явилася у сльозах, з перекошеним обличчям:
— Через тебе! Він мене кинув! Ти все зіпсувала своїм «бабуся»! Я не збираюся старіти! Мені ще 35! Я ще хочу жити, а ти мене в могилу тягнеш своїми дітьми!
Я не могла повірити своїм вухам. Жінка, яка народила мене, назвала мою вагітність зрадою. А потім кинула останнє:
— У мене не було доньки. І не буде ні онуків, ні правнуків. Забудь, що я існую.
І пішла.
А ми поїхали до справжньої родини — до бабусі та діда. Вони обійняли мене, заплакали від щастя. Вже обговорювали, як назвемо малюка, хто буде гуляти з коляскою, хто в’язати панчішки. Вони — моя опора, моя родина.
А Тетяна? Нехай женеться за вічною молодістю. Але одного дня вона прокиА Тетяна одного дня прокинулася у порожній квартирі, в очікуванні дзвінка, який ніколи не пролунає.
