Переїзд у нову хату – справа не з легких, це й так зрозуміло.
Ось і Наталка з чоловіком Іваном, нарешті придбавши собі більше житло, готувалися до переїзду відразу після зимових свят.
Вони вже почали складати речі у великі коробки, відсортовували. Щось – на смітник, щось – обережно запакували…
Дійшла черга до великої шафи з антресолями. Іван перед роботою дістав звідти коробку з ялинковими прикрасами, а заодно витяг усе інше й склав акуратною стопкою. Тепер Наталі предстояло це все перебрати.
Звісно, на антресолях часто лежить те, що в побуті не потрібне, але й викинути не підіймається рука – раптом ще знадобиться?
Наталка взяла двотижневу відпустку саме для того, щоб розібрати цей хаос. І нарешті вирішити: що везе з собою, а що залишиться в минулому. Справа не з легких. Що робити з її шкільними зошитами, щоденниками, грамотами? Коли були живі батьки, вони все це зберігали, а тепер це – її спадщина.
Вона сиділа біля цієї купи й методично перебирала «скарби». Частина одразу летіла у чорний сміттєвий пакет, а частина відкладалася осторонь. І ось у її руках опинилася невеличка скринька, обліплена мушлями та камінцями, загорнута у м’який полотняний мішечок.
Це був подарунок від улюбленого дідуся. Він привіз її з відпочинку, коли Наталочці було десять. І ця скринька стала її маленькою таємницею. Тут вона зберігала найдорожчі дрібнички – свого роду музей дитинства.
«Цікаво, чи є у Софійки щось подібне?» – подумала Наталка. Але, швидше за все, ні. Сучасні діти надто розумні й практичні. У десять років вони вже знають, ким стануть і куди вступатимуть.
А вони з Іваном у їх вік про таке й не мріяли. Їй довелося піти у звичайний технікум, стати технологом і працювати на місцевій кондитерській фабриці.
А от Іванові пощастило більше – він хотів бути архітектором і ним став. Навчався, повернувся до рідного міста і тепер один із найкращих фахівців. Його проєкти дуже цінують.
Софійка – така ж цілеспрямована. Хоча у свої одинадцять років із майбутньою професією ще не визначилася.
Наталка тримала скриньку в руках і раптом злякалася її відкрити. Що там знаходиться? Які спогади виринуть на поверхню?
Та всередині… Ну що там може бути особливого? Дешевий кулон із зламаним замочком – мама колись купила в сувенірній крамниці. Ось бабусина брошка у вигляді метелика, з якої впали камінчики. Ось гранований ґудзик – гарний, але від чого саме, Наталка вже не пам’ятала.
Ось помада в золотастому футлярі – подруга подарувала у восьмому класі, а мама не дозволяла нею користуватися. Так і пролежала.
І раптом… Оксамитова краватка-метелик! Темно-синя, дуже гарно зроблена.
Спогади нахлинули. Новорічний вечір, прийшли хлопці з іншої школи – чи то їхня актова зала була на ремонті, чи то директор так вирішив. Були виступи, потім танці – перші у її житті. Який клас? П’ятий, чи шостий?
І саме тоді Наталка вперше «закохалася». Ну, якщо можна так сказати про дитячу захопленість. Та хлопець їй дуже сподобався – він стояв на сцені й розповІ тепер, тримаючи цю краватку в руках, вона усміхнулась, бо зрозуміла — доля іноді грає з нами у найдивовижніші ігри, але врешті-решт все складається саме так, як має бути.
