**Перехідний вік**
Марійка йшла додому знервована й знесилена. В одній руці стискала сумочку, в іншій – пакет із продуктами, купленими по дорозі. Ноги плуталися, наче в’юн у воді. Хотілося сісти прямо на бруківку й не рухатися. Але вдома чекав Ярко. Син. Єдиний світло у її житті. Якби не він, вона б давно зникла у безвісти, як тінь на сході сонця.
Одні народжуються під щасливою зіркою, усе їм дається легко. Інші, як Марійка, приходять у цей світ, щоб страждати. У десятому класі, на дні народження подруги, вона зустріла хлопця на два роки старшого. Він здавався їй могутнім, мудрим, вільно від усіх обмежень. Вона закохалася й забула про все.
Марійка не була красунею, але була милою: темно-сірі очі, як осіннє небо, каштанове волосся, тонкі губи, струнка фігура з легкими округлостями.
У січні маму забрали до лікарні із запаленням легень. Квартира залишилася на Марійку та її хлопця. Тоді й сталося те, що трапляється з наївними дівчатами у сімнадцять. Піддалася на солодкі обіцянки, на слова, які так легко вимовляються під час кохання.
Коли Марійка зрозуміла, що вагітна, побігла до нього.
— А я тут до чого? Який з мене батько? Подивися на мене. Шукай іншого дурня… — сказав він і зник із її життя так само раптово, як і з’явився.
Що робити? З ким порадитися? Час минав, а вона не наважувалася зізнатися матері.
Настала весна, час діставати легкий одяг. Марійка стояла перед дзеркалом, намагаючись застебнути джинси на округлому животі. Блузка теж не сходилася на грудях.
— Ти чогось поправилася, — почувся за спиною мамин голос. Марійка здригнулася. — Ну-но… — Мама розвернула її, зойкнула й схопилася за серце.
— Від кого? Який строк? Чому мовчала? — закричала вона.
Крики, образи, погоня з рушником у руках. Потім вони сиділи на дивані, обійнявшись, і плакали. Аборт робити було вже пізно.
Марійка здала шкільні екзамени, але вступати нікуди не стала. У вересні вона народила хлопчика, в обличчі якого вгадувалися риси того легковажного коханця.
Коли син підріс, мама влаштувала її в житлово-комунальну службу. Робота Марійці не подобА потім, коли Ярко закінчив школу, вони з Кирилом разом відкрили невеличку спортивну секцію, де вчили хлопчаків не лише боротьбі, а й чесноті й мужності.
