Перше враження
– Мамо, знайомся, це Оксана, – трохи зніяковіло представив Дмитро дівчину, з якою пізно ввечері прийшов додому.
– Добрий вечір, – відповіла Надія, невдоволено поглянувши на несподівану гостю, – який доречний час ви обрали для знайомства! До півночі всього п’ять хвилин…
– А я Дмитру казала, що вже пізно, – відразу ж знайшлась дівчина, – та хіба він слухає? Такий впертий!
«От молодець, – подумала Надія, – себе виправдала, його – облила брудом. Неприємна особа».
– Ну, заходьте, – запросила мати й, не кажучи більше ні слова, пішла у спальню.
Адже що їй лишалося? Виганяти єдиного сина з дому? Серед ночі! Та ще через якусь незрозумілу дівчисько! Хочуть жити разом? Нехай. Мати для того й існує, щоб захистити сина й відкрити йому очі. А вже вона, Надія, зробить це дуже швидко. І Дмитро відправить свою пасію геть без жодного жалю! Навіть зрадіє, що позбувся!
Усю ніч Надія не спала, обдумуючи план виселення Оксани з квартири.
Ні, вона не була проти того, щоб Дмитро одружився. Хлопцеві вже 30, він цілком готовий до сімейного життя.
Але не з цією ж!
По-перше, вона помітно молодша. Значить, вітер у голові гуляє.
Ну, яка з неї дружина? Мати? Господиня?
По-друге, її моральний вигляд говорить сам за себе: з’явилася в чужий дім серед ночі, навіть не вибачилася! Фактично, звинуватила незрозуміло в чому рідного сина…
Та ще й залишилася ночувати!
Цікаво, це в неї вперше чи для неї це норма?
По-третє. Ну, не сподобалася вона Надії!
Значить, і Дмитрові незабаром набридне.
І навіщо, спитаєшся, на неї час витрачати?
Виконувати план не довелося.
Оксана сама дала Надії безліч приводів розставити все на свої місця.
Перший дзвінок пролунав уже вранці.
Оксана пішла у душ і вийшла звідти майже через годину.
Дмитро увесь цей час безпорадно метушився по квартирі.
Метушився й злився.
– Сину, що з тобою? – ніжно, дуже ніжно запитала Надія, – дівчина марафет наводить, хоче тобі сподобатися…
– А мені ж на роботу!
– Тож постукай до неї, поясни, що вона не одна в квартирі, – запропонувала мати.
– Незручно, – відповів Дмитро, – я потім з нею поговорю. А ти, мам, ти не запізнишся?
– Я? Ні. Я давно в порядку. Ось, сирників напекла. Сідай снідати.
– Я не вмився!
– Нічого, потім вмиєшся. А поки – давай не гаяй час – підкріпись як слід. Тобі ж цілий день працювати.
Дмитро сів за стіл.
У цю мить із ванної, з рушником на голові, вийшла Оксана.
Вона була саме чарівність!
– Нарешті! – скрикнув Дмитро й кинувся до запотілого дзеркала, – швидко вмився, швидко поголився, швидко проковтнув найменший сирник і, вибігаючи на роботу, кинув на прощання:
– До вечора! Сподіваюся, ви поладнаєте.
– Дмитре! – гукнула його Оксана, – ми ж сьогодні за речами їхати збиралися.
– Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! – донеслося вже зі сходової клітки.
Надія встала, пройшла у передпокій, закрила за сином двері, обернулася до Оксани й прямо запитала:
– Тобі не соромно?
– Ні, – усміхнулася дівчина, – а має бути?
– Дмитро через тебе на роботу спізниться!
– Не спізниться. Швидше за все, сяде у таксі. Не хвилюйтеся, усе буде гаразд.
– У будь-якому випадку, запам’ятай: ти тут не одна. Якщо хочеш зранку годину в душі стояти, вставай раніше. Ще добре, що у мене сьогодні вихідний.
– Я більше так не буду, – просто сказала Оксана, – пробачте мене.
Надія навіть трохи розгубилася. Вона сподівалася на скандал. А тут…
– Гаразд, – невдоволено кинула вона й пішла у ванну.
Перше, що впало їй у вічі, – тюбик зубної пасти. Він був відкритий, хоча поруч лежав старий, ще не використаний до кінця.
– Оксано, навіщо ти нову пасту відкрила?
– Вона мені більше подобається…
– Сподіваюся, ти привезеш свою і свій шампунь?!
– Звичайно, Надіє Михайлівно…
– І рушники!
– Привезу…
Як не намагалася Надія зачіпати Оксану, дівчина не давала їй жодного шансу. Вона з усім погоджувалася, слухняно кивала головою, «запам’ятовувала» свої майбутні обов’язки.
Зрештою, Надія втомилася вигадувати причини для конфлікту і вирішила діяти просто.
– Навіщо ти сюди прийшла?
– Ми з Дмитром кохаємо одне одного…
– Ще б тобі не кохати такого хлопця! Одного не розумію: що він у тобі знайшов?
– Я не питала…
– А хто твої батьки?
– Мама працює на фабриці. Вона швачка.
– А батько?
– Я його ніколи не бачила.
– Зрозуміло. Безбатченко. І як ти збираєшся стати гарною дружиною моєму синові?
– Я постараюся…
– Намагайся, не намагайся, – нА потім, коли минули роки, Надія зрозуміла: іноді найважливіші уроки життя приходить із найнесподіваніших моментів.
