Мамо, завтра в садочок надінь мені блакитну сорочку.
Блакитну? А чому саме її?
Тому що Катруся Іванова сказала, що мені в ній дуже личить, вона ж до моїх очей підходить!
Ну коли Катруся сказала, то звичайно надінемо.
Олесь задоволений пішов гратися зі старшим братом, Вітьком, який вже ходить до школи.
Вечором мама розповіла татові про блакитну сорочку та про те, як гарно вона пасує до Олесевих очей.
Тато посміхнувся, потріпав сина по голові.
Ну що, сину, подобається тобі Катруся?
Так, я на ній одружуся!
Ого! Та спершу треба вчитися, освіту здобути, а вже потім і за дружиною.
Ой, як довго…
Олесь задумався.
Тату, а можна я завтра на Катрусі одружуся?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
У кого вдома? не здавався тато, у Катрусі?
Та ні, татуню! розплющив очі малий, Катруся в себе, а я в себе.
Ні, сину, так не буває. Одружишся треба Катрю до себе забрати, жити разом. Ти працюватимеш, а Катруся буде в садочок ходити, потім у школу, у інститут.
А я? зі сльозами в очах спитав Олесь.
А тобі, сину, треба працювати, щоб родину утримувати.
Що трапилося, чого ти плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитися на Катрусі, але не хочу зараз працювати. Я хочу в садочок ходити, потім вчитися, а тато каааже… уууу…
Ну й чого ж ти плачеш? Виростеш тоді й одружишся.
А поки я виросту, її хтось інший забере.
Та хто ж?
Не знааааю… Може, Стьопка чи Вовчик.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Катруся, якщо її хтось інший може забрати…
Вранці Олесь рішучим кроком підійшов до дівчинки у червоній оксамітній сукні, з великою бантою на довгому світлому волоссі, взяв її за руку й урочисто промовив:
Я на тобі одружуся, Іванова!
Дівчинка мовчки подивилася на нього, потім відвернулася й сказала:
Ні!
Олесь забіг уперед, тупнув ногою й повторив:
Я сказав, що одружуся на тобі! Тільки не зараз, гаразд, Катрусю? він узяв її за руку й заглянув у вічі, а потім, добре?
А чому не зараз? здивувалася дівчинка, Вовчик із Лізою вже одружилися.
Вони ж не по-справжньому, а граються. А ми з тобою по-справжньому!
Добре! кивнула дівчинка, і, взявшись за руки, малі пішли гратися.
У школі Олесь вимагав у вчительки, щоб та посадила його поруч із Катрею.
Вчителька не захотіла йти назустріч, і посадила Катрю з іншим учнем.
Олесь підійшов і навпіл уперто сів поряд.
Я одружуся на Івановій, коли виросту.
Ха-ха-ха! засміялися діти, тілі-тілі-тістко, наречений і наречена!
Діти! Тихо! строго сказала вчителька, як тебе звати?
Олесь.
Олесю, ти ще малий для таких речей. Іди на своє місце, добре?
Ні! Катрусю, скажи, що я на тобі одружуся.
Катруся сиділа й тихо посміхалася.
Ну, панночко, що ви скажете? запитала вчителька.
Ми одружимося по-справжньому, коли виростемо. Не як Вовчик із Лізою вони в садочку гралися.
Оце так… задумливо подивилася вчителька на дітей. Ну що ж, сідайте разом.
Катруся була королевою його серця. Він носив їй портфель, захищав від собак, хуліганів, навіть від вчителів. Одного разу вона впала й розбила коліно він ніс її аж до медпункту.
У старших класах він зізнався їй у коханні по-справжньому.
А Катруся?
Катруся лише посміхнулася своєю усмішкою й пішла, гордо піднявши голову.
Я все одно на тобі одружуся, Іванова! крикнув їй услід, чуєш?!
За Катрею почав залицятися Ігор боксер, їздить на власній «шестірці», вчиться у ПТУ на механіка.
Скільки синців Олесь від нього отримав, але від Катрі не відступив.
Іде він одного разу бачить, троє стоять.
Битимуть, зрозумів Олесь…
Гей, малий, один із хлопців ледь відірвався від стіни, підійди сюди.
Тобі треба ти й іди.
Дерзиш, малий.
Я тобі не малий, у мене імя є.
Коротше, пацан, слухай сюди: від дівчини відчепись, зрозумів? Ця дівчина нашого кореша.
А кореш де? Сам боїться сказати? Передай йому: якщо не відчепиться від моєї дівчини, Олесь наголосив на слові «моєї», то йому не поздоровиться.
І, повернувшись спиною, спокійно пішов до підїзду.
Він відчував злість хлопців, але йшов, чітко розуміючи: вони можуть напасти ззаду…
І одного разу вони напали підло, з-за спини. Сили були нерівні. І раптом він почув крик.
Це кричала Катруся. Вона бігла з ви
