Зовсім забути не вдалося
Кожного дня Прокіп повертався з роботи додому: метро, потім маршрутка і він вже вдома. Дорога займала більше години, в одну сторону й назад. Автівка найчастіше стояла в гаражі їздити нею по Києву в години пік просто нереально, затори неймовірні, простіше і швидше на метро.
Два роки тому його сімейне життя докорінно змінилося: вони з дружиною вирішили розлучитися. Донька залишилася з мамою, тоді їй було сімнадцять. Розійшлися без галасу й скандалів, бо Прокіп не був конфліктною людиною. Давно помічав, що його дружина змінилася не в кращий бік: нервувала без причини, десь зникала, поверталася пізно, казала, що була у подруги.
А коли Прокіп запитав:
Де ти вештаєшся до ночі? Звичайні жінки вдома в цей час.
Це не твоя справа. Всі ті «звичайні» квочки. Я інша: розумна, компанійська, мені вдома тісно й нудно. Я не селянка, як ти. В колгоспі виріс там і залишився.
А навіщо тоді за селянина заміж ішла?
Обирала між двома лихами менше, відповіла вона сухо й без пояснень.
Після цього подала на розлучення і вигнала Прокопа з квартири. Довелося йому винаймати кімнату. Звик, другий раз поки що не одружується, але у пошуках.
Їдучи в метро, як більшість пасажирів, Прокіп не гаяв часу: гортав стрічку новин, читав жарти, дивився короткі відео. Але раптом помітив оголошення, яке повернуло його у минуле:
Народна знахарка Маріяна, лікування травами.
На фото його перше кохання, щире й, водночас, безнадійне. Перша любов назавжди у серці. Він добре памятав її: дивна, гарна, із його класу.
Він ледве не проїхав свою станцію, вискочив із вагона, швидко пішов додому. Все робив машинально: зайшов до квартири, скинув куртку, сів прямо біля коридору на низенький табурет і дивився на телефон. Записав номер з оголошення, вимкнувся телефон треба було поставити на зарядку.
Рішення повечеряти не принесло апетиту: порившись у тарілці, Прокіп знову повернувся подумки у дитинство.
Маріяна з першого класу вирізнялася серед інших: соромязлива, тихенька, з довгою товстою косою, форма на два пальці довша, ніж у інших дівчат. Їхнє село невелике, всі одне одного знали. Жила Маріяна з бабусею й дідом на околиці, біля лісу гарний, деревяний будиночок з мережаними віконницями.
Коли Проку побачив Маріяну одразу закохався, як для дітей, але це було серйозно. Все в ній було незвичне. На голову дівчина завжди повязувала хустинку, мала маленький рюкзак, унікальний, з українською вишивкою згодом він зрозумів, що це бабуся власноруч зробила.
Віталася не «привіт», а «Доброго здоровя». Наче зі старої української казки прийшла. Тихо поводила себе на перервах, ніколи шумно не гралася, завжди була скромною та ввічливою.
Якось Маріяна не прийшла до школи, діти вирішили навідати чи не захворіла часом. Прокіп був з ними. За селом, за поворотом, стояв її казковий будиночок.
Дивіться, багато людей зібралося, прошепотіла жвава Варвара.
Підійшли ближче, побачили похорони. Померла бабуся Маріяни. Вона стояла в хустині, витирала сльози, поруч мовчав дід. Усі йшли на кладовище, учні теж. Після похорону запросили в будинок на поминки.
Прокіп назавжди запамятав цей день вперше був на похоронах. Через день Маріяна повернулася до школи. Час минав, вони дорослішали. Дівчата розквітали, фарбувалися, носили гарний одяг. Лише Маріяна залишалася стриманою, з румянцем на щоках, не користувалася косметикою.
Хлопці почали залицятися до дівчат. Прокіп теж наважився:
Можна я тебе додому проведу?
Маріяна серйозно, тихо відповіла:
Я сватана, Прокіп. Такий у нас звичай.
Прокіп засмутився, нічого не зрозумів: який це звичай? Згодом дізнався її родина з таких, що дотримуються старих традицій. Батьків не було, виростила бабуся та дід.
Маріяна завжди добре вчилася, ніхто не дивувався. Не носила прикрас. Дівчата перешіптувалися, але вона трималася гідно.
З роками краса лише підкреслювала її стриманість. У старших класах справжня красуня. Хлопці мовчки милувалися й жоден не дозволяв собі образити.
Після школи однокласники розїхалися хто куди. Прокіп подався до Києва, навчався в університеті. Про Маріяну чув лише, що вона одружилась. На канікули додому майже не приїжджав.
Маріяна вийшла за того, хто її сватав, перебралася в інше село, господарювала, доїла корову, косила сіно. Виховала сина. Більше з однокласників її ніхто не бачив.
Травами лікує. І ще гарніша стала, думав Прокіп, сидячи на дивані.
Заснути так і не зміг. Робота не радувала, а серце билося тільки від спогадів про Маріяну першу любов.
Декілька днів жив ніби в тумані, потім не витримав написав їй:
Привіт, Маріяна.
Доброго здоровя, відповіла вона у своїй звичній манері. Чи щось турбує?
Маріяна, це Прокіп, твій однокласник. Памятаєш нас разом сиділи за партою? У фейсбуці тебе зустрів, вирішив написати.
Памятаю, Прокіп. Вчився ти краще за всіх хлопців.
Тут є твій номер, можна подзвонити?
Звісно, відповім.
Ввечері після роботи набрав її. Поговорили, дізнались хто де живе.
Я працюю в Києві, просто сказав він. А ти, Маріяно, як живеш? Родина велика? Чоловік добрий?
Живу у своєму домі, тому, що біля лісу він не змінився. Повернулася після того, як чоловік загинув. Дід також давно помер
Перепрошую Не знав.
Це було давно, я змирилася. Ти не винен, ми нічого не знаємо одне про одного. Ти дзвониш просто так, чи як пацієнт, бо я травницею працюю?
Просто так, трави мені не треба Просто побачив тебе нахлинули спогади, захотілось згадати наше село. Маму вже давно нема
Поговорили ще про однокласників, попрощалися. Далі знову буденність. Через тиждень Прокіп скучив і знову подзвонив Маріяні.
Привіт, Маріяно.
Доброго здоровя, Прокіп, скучив чи захворів?
Скучив. Тільки не лякайся можна я у гості до тебе приїду? тихо, з надією, серце билося дужче.
Приїжджай, відповіла впевнено, коли зможеш.
Через тиждень в мене відпустка, зрадів він.
Добре, адрес знаєш, відчув її усмішку.
Тиждень готувався, купляв подарунки. Всього переживав, що обрати невідомо, яка вона тепер. І ось, через тиждень, помчав із Києва на рідну землю. Дорога не близька пять-шість годин за кермом, але було йому не важко, любив далекі подорожі.
Село змінилося: нові будинки, працюють фабрики. Центральна вулиця магазини, кавярні. Прокіп здивувався:
Наше село не занепало, як інші, а виросло, сам до себе.
То вже не село, а містечко, сказав старенький чоловік, що проходив повз. Вам давно тут не було?
Давно, батечку, давно, відповів Прокіп.
Наш голова справжній господар, душу вкладає, тому й місто процвітає.
Маріяна чекала в дворі, коли Прокіп приїжджав. Вийшла з-за воріт, серце ледь не вистрибнуло. Ніхто й ніколи не знав, що вона ще у школі кохала Прокопа. Цю таємницю носила у серці, і якби він не приїхав, пішла б із нею навіки.
Зустріч була теплою. Довго сиділи у альтанці. Будиночок трохи постарів, але лишився привітним.
Маріяно, я тут по справі, вона насторожено глянула.
Що за справа? запитала трохи схвильовано.
Я кохаю тебе все життя. Хіба ти не відповіси нарешті на мої почуття? рішуче сказав Прокіп.
Маріяна кинулася до нього й обійняла за шию:
Прокіп, я теж з дитинства тебе люблю.
Відпустку Прокіп провів у Маріяни. Перед відїздом пообіцяв:
Всі справи у Києві закінчу, перейду на дистанційну роботу й повернуся. Більше нікуди звідси не поїду. Тут народився тут і поживу, сміявся він.
І зрозумів: справжнє кохання не вмирає, якщо зберегти в серці доброту, щирість і віру в те, що доля обов’язково подарує щастя тим, хто вміє чекати і любити.
