Перше враження
– Мамо, знайомся, це Олеся. – Хлопець, трохи ніяковіючи, представив дівчину, з якою пізньої ночі прийшов додому.
– Добривечір, – відповіла Ганна, невдоволено поглянувши на несподівану гостю. – Як влучно ви обрали час для знайомства! До півночі лише п’ять хвилин…
– А я ж казала Дмитрові, що вже пізно, – швидко знайшлася Олеся. – Та де він слухає? Такий упертий!
«Оце так молодець, – подумала про себе Ганна. – Себе виправдала, його – обмазала. Неприємна особа».
– Ну, заходьте, – запросила мати й, не кажучи більше ні слова, пішла до спальні.
А що їй залишалося? Виганяти єдиного сина з дому серед ночі? Та ще через якусь незрозумілу дівчисько? Хочуть жити разом? Нехай. Мати й існує для того, щоб захистити сина й відкрити йому очі. А вже вона, Ганна, зробить це швидко. І Дмитро відправить свою пасію геть – без жалю! Ще й зрадіє, що позбувся!
Усю ніч Ганна не спала, обдумуючи план, як вижити Олесю з квартири.
Ні, вона не була проти того, щоб Дмитро одружився. Хлопцеві вже тридцять, він готовий до сімейного життя.
Але не з цією ж!
По-перше, вона значно молодша. Отже, вітер в голові гуляє.
Ну, яка з неї дружина? Мати? Господарка?
По-друге, її моральний облик говорить сам за себе: прийшла в чужий дім ночувати, навіть не вибачилася! До того ж, звинуватила Дмитра в чомусь незрозумілому…
І ще залишилася на ніч!
Це в неї вперше, чи для неї взагалі норма?
По-третє. Ну, не сподобалась вона Ганні!
Значить, і Дмитрові набридне.
І навіщо, власне, на неї час витрачати?
Але виконувати план не довелося.
Олеся сама дала Ганні чимало приводів розставити все на свої місця.
Перший «дзвіночок» пролунав уже вранці.
Дівчина пішла в душ й вийшла звідти лише через годину.
Дмитро весь цей час метушився по квартирі.
Метушився і злився.
– Сину, що таке? – ніжно, дуже ніжно запитала Ганна. – Дівчина в порядок себе приводить, хоче тобі сподобатися…
– А мені ж на роботу!
– Ну, постукай до неї, поясни, що вона не сама в квартирі, – запропонувала мати.
– Незручно, – відповів Дмитро. – Потім поговорю. А ти, мам, ти не запізнишся?
– Я? Ні. Я давно вже прибралася. От, сирничків напекла. Сідай снідати.
– Я ж не вмився!
– Нічого, потім. А поки – давай не гаяй час – підкріплюйся як слід. Тобі ж цілий день працювати.
Дмитро сів за стіл.
У цю мить із ванної, з рушником на голові, вийшла Олеся.
Вона була саме очарування!
– Нарешті! – скрикнув Дмитро й кинувся до запотілого дзеркала.
Швидко вмився, швидко поголився, швидко з’їв найменший сирник і, вибігаючи, кинув на прощання:
– До вечора! Сподіваюся, ви поладите.
– Дмитре! – покликала його Олеся. – Ми ж сьогодні за речами їхати збиралися!
– Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! – донеслося з під’їзду.
Ганна встала, підійшла до дверей, зачинила їх за сином, обернулася до Олесі й прямо запитала:
– Тобі не соромно?
– Ні, – усміхнулася дівчина. – А має бути?
– Дмитро через тебе запізниться на роботу!
– Не запізниться. Швидше за все, візьме таксі. Не хвилюйтеся, усе буде добре.
– У будь-якому разі запам’ятай: ти тут не сама. Якщо хочеш годину стояти під душем – вставай раніше. Добре ще, що в мене сьогодні вихідний.
– Я більше так не буду, – просто сказала Олеся. – Пробачте мене.
Ганна навіть трохи розгубилася. Вона розраховувала на скандал. А тут…
– Гаразд, – невдоволено кинула вона й пішла до ванної.
Перше, що впало їй у вічі – тюбик зубної пасти. Він був розкритий, хоча поряд лежав старий, ще не використаний до кінця.
– Олесю, чому ти нову пасту відкрила?
– Вона мені більше подобається…
– Сподіваюся, ти привезеш свою? І свій шампунь?!
– Звісно, Ганно Михайлівно…
– І рушники!
– Привезу…
Як би Ганна не намагалася зав’язати сварку, Олеся не давала їй жодного шансу. Вона з усім згоджувалася, слухняно кивала головою, «запам’ятовувала» свої майбутні обов’язки.
Нарешті, Ганна втомилася вигадувати причини для конфлікту й вирішила діяти напряму.
– Нащо ти сюди прийшла?
– Ми з Дмитром кохаємо одне одного…
– Ще б тобі не кохати такого хлопця! Одного не розумію: що він у тобі знайшов?
– Я не питала…
– А хто твої батьки?
– Мама на фабриці працює. Швачка.
– А батько?
– Я його ніколи не бачила.
– Зрозуміло. Безбатченко. І як ти збираєшся стати гарною дружиною моєму синові?
– Я постараюся…
– Старайся не старайся, – нічого в тебе, дівко, не вийде. Мій син тебе не любить. Це йому тільки здається! Я ж його знаю! Він на тобіТа коли дитина народилася, Ганна зрозуміла, що найкращі плани часто руйнуються перед простою людською любов’ю.
