Перша паляниця з комишем
Марічка була гарною дівчиною двадцяти семи років. В її житті все було, як у відомій пісні: «Ми вибираємо, нас обирають, як це часто не збігається…» Вона подобалась багатьом хлопцям. Але більшість із них хотіли всього і одразу, тобто — переспати. Навіщо тягнути? Час такий. Можливості не можна упускати. Пропустиш їх — інший скористається.
Росла Марічка серед жінок. Її виховували бабуся та мама — інтелігентні й порядні жінки. Дівчинку назвали на честь прапрабабусі, яка вчилась у інституті шляхетних панянок ще за часів тієї, іншої Росії.
Дідусь помер рано, а батько пішов із сім’ї, коли Марічці було лише дванадцять. З дитинства вона любила читати книги, де романтичні герої захищали честь коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від холоду, голоду та лиха. І Марічка мріяла про таку любов — щиру й самовіддану, з побаченнями та поцілунками вкрадьки під місяцем. Вона була сучасною дівчиною, усе розуміла, але хотіла саме такої любові.
А сучасні хлопці в основному позбавлені всякої манірності. Поспішали жити й отримувати задоволення. Квіти, точніше, одну троянду, дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до більш тісних стосунків. Жодних прогулянок під місяцем. Квіти далі дарували лише на свята. Якщо, звісно, стосунки затягнуться, і справа дійде до весілля.
Жодної романтики. А багатьом дівчатам таке кохання подобалося. Їм теж хотілося всього й одразу. Навіщо витрачати час на побачення й пусті розмови, якщо можна провести його з користю для тіла?
Марічка не була готова до таких швидких стосунків. Закохувалась до нерівного серцебиття, метушні метеликів у животі й страждала, коли бачила, як об’єкт її мрій тягнув у ліжко іншу дівчину чи її подругу. Чоловіки поспішали нагулятися, поки є можливість і немає дружини з дітьми.
Усі подруги давно повиходзаміж, народили, встигли розлучитися, знову вийшли заміж і знову народили, а Марічка все чекала свого єдиного, про якого читала в книжках, та так і не знаходила.
