Петро Іванович сидів біля вікна. Скоро Новий рік. Знову зустрічатиме один. Скільки років минуло від тих пір, коли вони всією дружною родиною готувалися до свята. Десять років, як пішла із життя дружина. Неначе вчора, пам’ятає чоловік її сумні очі. Немов знала як погано буде йому без неї. Донька давно вийшла заміж. Своя сім’я, троє діток. Живуть в центрі міста. До тата добиратися добрих дві години, і то якщо не буде пробок. Сьогодні Світлана телефонувала, вітала тата зі святом. Запрошувала до них, щоб разом зустріти Новий рік. Петро Іванович погодився. А сам сидів і чекав, що через деякий час дочка зателефонує знову і скаже, що все скасовується. Їх запросили в гості.
Так було кожного Нового року. Спочатку чоловік засмучувався, але коли це відбувається кожного року, то нікуди не збирається. Знає, що через декілька хвилин відмовлять приїжджати. Але пройшло добрих дві години, а відмови не поступило. Петро Іванович вирішив все ж таки поїхати до дітей. Можливо хоч один раз зустрічатиме не один. Викликав таксі. Тому що автобусом вже не встигне. Коли доїжджали до центру міста, потрапили в пробку. На годиннику показувало десята година вечора. Чи встигнуть до опівночі?.
Телефон задзвенів голосно і несподівано. Світлана вибачалася, говорила, що не встигла перетелефонувати. Але вони вже в гостях. Тому якщо тато виїхав, то прийдеться зустрічати Новий рік під дверима. Вона вибачилася, що так сталося і відключилася. Навіть не запитавши, де тато наразі.
В чоловіка потекли сльози з очей. Він попросив таксиста повернути назад. Водій співчутливо подивився на Петра Васильовича. Запитав з ким живе. Чоловік йому все розповів. На душі тяжко, виговоритися прийшов час. Таксист слухав не перебиваючи. Потім подумавши, сказав.
– Моя сестра живе недалеко звідси. Вона також одна. Син давно живе окремо, про маму згадують, коли що потрібно. Якщо ви не проти, заїдемо, я вас познайомлю. Це ні до чого не зобов’язує, просто будете спілкуватися.
Петро Іванович думав не довго. А що він втрачає? Познайомляться, розмовлятимуть, тим більше, що недалеко від його кварталу. На тому і порішили. Таксист зателефонував сестрі, сказав що їде до неї в гості й не один. Коли Петро Іванович побачив жінку, очам своїм не повірив. Впізнав її відразу. Його однокласниця, в яку був закоханий в десятому класі. Валентина його не впізнала. Після знайомства запросила в кімнату. Таксист Володимир попрощався і поїхав додому, родина чекає.
Коли сіли за стіл, де приготовано було багато страв, Петро Іванович запитав, чи ще будуть гості. Валентина відповіла, що готує так завжди. Сподівається, що колись син зробить сюрприз, приїдуть всі зустрічати свято разом із нею. Але до цього часу тільки готується, вони не приїжджали. Наразі чоловік зізнався хто він є, і що відразу впізнав Валентину.
Ніч пролетіла за розмовами. Їм обом цікаво життя кожного з них. Вже не так боліло на душі від неуваги близьких. Здавалося кожен із них знайшов споріднену душу в іншому. У Валентини життя склалося зовсім не так, як мріяла. Хлопець, якого кохала пішов у армію. Приходив у відпустку. Були з Валентиною. Коли поїхав, через два місяці написав, що одружується, назад не повернеться. В той час Валентина дізналася, що вагітна. Народила сина. Після того два рази пробувала створити сім’ю, але потрібна лише вона, її сина не сприймали. Надалі більше не хотіла пробувати, жила заради сина. Наразі одна, сину немає коли опікуватися мамою.
Другий Новий рік вони зустрічали однією сім’єю. Петро Іванович і Валентина нарешті знайшли один одного. Вони щасливі.
