Петро одружився із Ганнусею коли їм обом ледь виповнилося по вісімнадцять років. Гуляли на весіллі всім селом. Музики грали та запрошували до танцю, господині наготували всяких смачних наїдків, а діти щасливо бігали із кольоровими стрічками та повітряними кульками.
Після весілля Ганнуся переїхала жити до чоловіка. Сама вона була сиріткою і мала лиш маленьку похилу хатину, яка їй дісталася від бабусі і дідуся.
А Петро був із досить небідної родини. Але батько його покинув їх з мамою, коли Петрику біло всього на всього десять років. То ж він жив лише з мамою.
От стара Горпина раділа, що невістка додому прийшла. Це ж тепер її донька, а вона все життя мріяла про дочку, але Бог їй послав лише одного сина.
Ганнуся була дуже вправна та моторна дівчина. І вдома лад тримала, і на тиждень їжі встигала наготувати, ще й на роботу на швейну фабрику їздила щодня.
Петро ж був далекобійником і заробляв гроші для своїх жінок.
Вже за рік Ганнуся подарувала Петру чудову донечку Марійку, а через півтори року іще одну – Надію, а ще через рік після того і третю доньку – Любу.
Та й померла бідолашна Ганнуся про третіх пологах.
Тоді Петро прийняв тверде рішення, що буде сам виховувати своїх доньок і більше нікуди із дому не поїде. А старенька мати йому в цьому допомагала.
Петро спочатку працював по півдня, щоб за дітьми встигати гледіти, а як дівчатка підросли і пішли до школи – він почав працювати більше. Вже до повноліття найменшої донечки Люби –
Петро став успішним у їхньому місті бізнесменом.
Дівчатка щиро раділи, що їх батько такий працьовитий і розумний.
Аж ось одного разу, напередодні весілля Марії, додому вся в сльозах прибігла Любочка.
Коли сестри запитали чому вона так ридає, наче з кимось трапилося лихо, дівчина сказала:
– Сьогодні у автобусі на мене накинулися дві старші жінки, які щонеділі прямують до церкви у перші ряди. Вони звинуватили мене і вас сестри мої в тому, що через нас – батько забув про себе. Міг влаштувати своє життя і одружитися ще раз, а ми йому мішали.
Це все почула старенька бабуся Горпина і повільною ходою увійшла до вітальні і промовила:
– Діти мої, ваш батько, а мій син Петро надто сильно любив вашу маму Ганнусю і жодна інша жінка не змогла б йому її замінити. Він твердо для себе вирішив, що іншої жінки у нашому домі не буде. Вашої провини тут нема.
Та й вас батько дуже любить і не хоче ділити свою любов ще на когось.
Незабаром ви всі повиходите заміж і подаруєте татові таких бажаних онуків. Він знову матиме сенс життя. А як якесь із внучат ще й на маму вашу буде схоже – то уявіть, наскільки щасливим буде Петро.
Марія, Надія та Люба пригорнулися до старенької бабусі і ніжно її поцілували.
Про цей випадок вони забули і продовжили готуватися до Маріїного весілля.
