Коли я була зовсім юною, я дуже часто закохувалася. Кожне з цих почуттів здавалося мені справжнім глибоким коханням. Однак минало трохи часу, і мої почуття розвіювалися, наче їх і не було. Особа, до якої палало моє серце високими почуттями, була далека від моїх внутрішніх потреб. Одне слово, я зазнавала одних розчарувань.
Звісно, що певний період після розставання мене рвало від болю. Пропадав сон і апетит. Думки крутилися лише навколо об’єкта пристрасті. Минало кілька місяців чи пів року – і все ставало на свої місця.
І так кілька разів життя кидало мене у вир почуттів, вносячи в мій звичний ритм хаос. А потім знову на мене чекало розчарування і розставання.
Після кількох таких захоплень я збагнула, що навчилася розпізнавати гру і справжні почуття і перестала будувати ілюзії. Так життя підвело мене до справжнього і взаємного кохання, яке не було подібним на жодне з тих, що пережила до того.
Справжність і взаємність почуттів я відчула одразу. Ці стосунки були легкими і дуже ніжними. У них не було страждання, не було докорів і непорозумінь.
У цих стосунках я збагнула, що таке взаємність, взаєморозуміння і турбота. Я відчувала постійну опіку і захист, а також бажання допомогти. У нас було безліч тем для спілкування, і я жодного разу не переживала перенасичення.
Ми разом готували сніданки і вечері. Дивилися одні і ті ж фільми, читали однакові книжки, любили відпочивати в одних і тих же місцях.
Ми наче були створені один для одного. Мій коханий приймав мене такою, якою я була. Також я приймала свого обранця таким, яким був він. У нас не було бажання щось змінювати одне в одному. Ми дивилися не один на одного, а в одному напрямі.
Ми були цілком зрілі для справжніх почуттів, без істерик, скандалів, непорозумінь. Мабуть, все склалося так добре тому, що кожен з нас пройшов випробування до нашої зустрічі, щоб тепер зуміти цінити і плекати почуття любові один до одного.
І це чудово уміти берегти почуття, яке є взаємним, примножувати його і дарувати людині, яка найдорожча в цьому світі.
