Так сталося, що свою єдину донечку Веронічку, я ростила та виховувала самотужки. У моєму житті було лише одне кохання, але нам не судилося бути разом. Коли хлопець, з яким я мріяла створити сім’ю, одружився з іншою, я вирішила більше нікого не підпускати близько до себе.
З батьком моєї донечки ми працювали на одній роботі. Чоловік виражав до мене симпатію й, чесно зізнаюся, я використала його, щоб завагітніти. Дитину народила виключно для себе, а чоловіку навіть не повідомила про свою вагітність.
Попри те, що у моєму житті не було міцного чоловічого плеча на яке можна схилитися, я була щасливою мамою та жінкою, але для своєї дитини бажала кращого. Багато років я терпляче чекала на той момент, коли моя донька знайде свою другу половинку та вийде заміж.
Роки все минали, а Вероніка навіть не думала про заміжжя. Схоже, вона просто насолоджувалася самотністю й навіть не переймалася про своє майбутнє. Чого не скажеш про мене. На щастя, доля звела мою дочку з її судженим. Їй було вже 33 роки, коли вона нарешті зустріла чоловіка, з яким вирішила пов’язати своє життя. Їхні шляхи перетнулися через спільних знайомих.
Михайло був трохи молодший за Вероніку і мав сина від попереднього шлюбу, шестирічного Данилка. Я дуже зраділа, що донька не лише знайшла своє кохання, а й частково відчує себе в ролі матері, адже Данило частенько гостюватиме в батька. Хоча, чесно зізнатися, я мала деякі сумніви щодо її вибору. Мене насторожувало не те, що Михайло уже був одружений та мав дитину, а те, що він нічого не розповідав про обставини, які призвели до його розлучення. Я неодноразово розпитувала дочку про минуле її обранця, але вона постійно відповідала одне й те саме: «Мені не цікаво, що було у житті Михайла до мене. Це немає значення!»
Під час нашої першої зустрічі Михайло був ввічливим і доброзичливим. Однак, коли я запропонувала їм переїхати до моєї просторої трикімнатної квартири, він рішуче відмовився. Молодята вирішили продовжувати жити в його компактній однокімнатній квартирі. З часом, після їхнього одруження, моя донька дещо віддалилася. Хоча я розуміла, що її увага змістилася в бік нової сім’ї, здавалося, що чоловік дочки активно перешкоджав їй підтримувати близькі стосунки зі мною. Були випадки, коли вона дзвонила мені потайки, поки Михайло був на роботі або водив сина до магазину.
Зараз моя дочка і Михайло чекають на власну дитину, здається буде дівчинка. Зять гарно ставиться до Вероніки й задовольняє кожну її забаганку. Поки вона вагітна ми знову можемо зустрічатися та вільно спілкуватися. Під час наших коротких зустрічей я неодноразово помічала, що моя донька схиляється перед своїм чоловіком. Спочатку я регулярно відвідувала їх, але тепер сумніваюся, що мені там раді. Через дії та жести зятя стало очевидно, що я більше не є бажаною гостею.
Я не можу зрозуміти, що я роблю не так. Поступово мене все менше дивує, що попередній шлюб Михайла закінчився розлученням. Не кожен може витримати його складний характер та життя у клітці. Таке враження, що зять має значний вплив на мою доньку, який поширюється на обмеження її спілкування з рідними та друзями. Я не здивуюся, якщо він врешті-решт обмежить її спілкування зі мною, і, на жаль, боюся, що вона може не заперечувати проти цього.
Ще мене насторожує той факт, що Михайло жодного разу не згадав про своїх маму й тата. Вероніка з ними не зустрічалася, а я навіть не знаю, хто його батьки, і не мала можливості з ними познайомитися. Можливо, вони теж переживають подібне відчуження.
Хай там як, душевний біль від того, що моя єдина донька віддаляється від мене, важким тягарем лежить на моєму материнському серці. Прикро бачити, як легко вона готова відірватися від свого коріння заради стосунків з чоловіком.
