Під час розлучення багатий чоловік вирішив залишити своїй дружині покинуту ферму десь у самісінькому серці полтавських степів. Але через рік сталося щось, що вразило його до глибини душі.
Сергію, ти ж розумієш, що твоя присутність тут ні до чого, сказала Ганна з крижаною впевненістю. Радий буду, якщо повернешся до Києва.
Про яке місто ти говориш? втомлено відповів він. Його зрада боліла їй більше за все у житті, сили для суперечок уже просто не було. Вони починали з нуля: продали квартиру, вклали всі гривні в спільну справу. Сергій вніс тільки кімнату у гуртожитку, а справжній успіх забезпечили розум і наполегливість Ганни. Вони кочували з однієї найманої квартири в іншу, але зрештою досягли стабільності.
З часом Сергій став хазяїном до кінчиків нігтів. Потайки переписав усе майно на себе, щоб Ганна нічого не отримала після розлучення. Коли справа була зроблена, подав на розлучення.
Це, по-твоєму, справедливо?! розчаровано питала Ганна.
Він безжально знизав плечима:
Не починай знову. Ти вже давно нічого не робиш. Все тягну на собі.
Це ж ти сам сказав мені перепочити й подбати про себе, спокійно відповіла вона.
Сергій важко зітхнув.
Я втомився від цих балачок. До речі, памятаєш ту стару ферму, що я успадкував від дядька Омеляна? Помер, переписав землю на мене, нікому вона й не впала. Ось, тримай, для тебе саме те. Не хочеш нічого більше не отримаєш.
Ганна гірко всміхнулася. Все стало зрозуміло. Дванадцять років поруч а поруч був чужий.
Добре, але з однією умовою. Хочу, щоб ферма офіційно перейшла на моє імя.
Без питань. З економії на податках, саркастично буркнув Сергій.
Ганна більше не сказала жодного слова. Забрала свої речі та поселилась у хостелі. У неї було рішуче бажання почати все заново: будь там бодай покинута ферма чи просто шматок голої землі. Вона дізнається це вже на місці. Не підійде повернеться до Києва чи почне щось зовсім нове.
Вкинула до машини найнеобхідніше, залишивши решту Сергієві та його новій пасії. Якщо він думав, що знову скористається її розумом, глибоко помилявся. Нова обраниця, яку Ганна бачила лише раз чи двічі, виглядала, як пиха в людській подобі.
Сергій подав їй документи з єхидною посмішкою:
Щасти.
Хай щастить і тобі, спокійно відповіла Ганна.
Не забудь фоткати мені корів, пирхнув він.
Не кажучи більше й слова, Ганна зачиняє дверцята автівки і рушає в невідомість. Коли місто зникає у дзеркалі, сльози самі котяться щоками. Вона й не помітила, коли задрімала, поки легкий стукіт у вікно не повернув її до реальності.
Все гаразд, дитино? Ми з чоловіком бачимо, ти тут давно стоїш, лагідно спитала старша жінка.
Ганна глянула на неї, а потім у дзеркало заднього виду автобусна зупинка, поле, столітній тополя. Усміхається мимохіть.
Все в порядку, просто трохи розгубилася.
Старенька розуміюче кивнула.
Ми з лікарні, навідували товаришку, вона там зовсім самотня. Ви, часом, у Кременчук не прямуєте?
У Кременчук? Саме там ця ферма?
Та, вже й не ферма то власника не стало, ніхто не дивиться. Тварини є, але лиш одиниці з сусідів підгодовують їх, із доброти.
Ганна легенько посміхнулася.
Оце так збіг, якраз туди їду. Сідайте, підвезу.
Старенька всілася попереду, дідусь позаду.
Я Ганна, представилась за кермом.
Валентина Левченко, а це мій Михайло, ніжно промовила жінка.
Дорогою Ганна дізналась про все: хто краде, хто ще за тваринами доглядає, як розвалюється господарство. Приїхавши, побачила чорноземи без кінця, напіврозвалений хлів, двадцять корів добирають останню травичку. Але Ганна вирішила залишається, буде боротися і творити новий початок.
Минув рік. Ганна з гордістю споглядала, як вісімдесят корів мирно пасуться на соковитому лузі біля її оновленої ферми. Вона сама зрушила все: продала обручку, купила комбікорм, витратила останні запаси гривень. Зате її вироби замовляють вже у сусідніх областях, продажі ростуть.
Якось молода сусідка Оксана принесла їй газету, де був оголошення: рефрижераторні вантажівки з фірми Сергія віддають майже за безцінь. Ганна, розгледівши знайомий номер, з лукавою посмішкою попросила Оксану зателефонувати і запропонувати 5% зверху аби тільки не показували вантажівки іншим.
Коли Ганна приїхала подивитись машини Сергій не міг отямитись від здивування.
Ти купуєш? не вірячи своїм вухам.
Так. Для тієї ферми, що лишив мені. Вона стала чудовим бізнесом, ми розвиваємося, спокійно відповіла Ганна.
Сергій лиш мовчки ковтнув образу. Його життя розсипалось, а Ганна давно відпустила минуле.
Зрештою, Ганна віднайшла справжнє кохання механіка Павла, який допоміг їй облаштувати ферму. Разом вони відсвяткували хрестини доньки, а Сергій лише здалеку спостерігав за новим життям, що виросло із того, що він вважав руїною.
