Сьогодні, коли я поверталася пізно ввечері додому на автобусі я спостерігала вже звичну для мене картину. Під час того, як я заходила до під’їзду, то почула вже знайомий мені стукіт у двері. То були Артем і Настя, які намагалися потрапити до себе додому. Мені дуже шкода цих дітей, тому що у них дуже складне дитинство. Вони майже не знають дитячого щастя та радості, адже мама їхня — алкоголік. Вона постійно випиває та приводить до своєї квартири різних чоловіків аби з ними потішитися. А діти, звісно, що їй заважають, тому вона їх ви проводжає на вулицю гратися, а сама проводить час з тими чоловіками, які до неї приходять. Потім вони разом міцно засинають у ліжку, а діти не можуть потрапити додому, тому що ніхто не чує стукіт у двері.
На цей раз Оксана, горе-мама, просто перевершила сама себе. Вона відправила своїх дітей на вулицю у сильний мороз просто у легеньких куртках та без шапок. І коли я вже побачила дітлахів у під’їзді, то вони були просто сині від того, що дуже замерзли. Хлопчик Артемка стояв і дуже гучно стукав у двері, а Настя, його менша сестричка, стояла біля братика та плакала, бо дуже хотіла додому. Я не змогла дивитися на цих діточок, адже сама мама, правда в мене вже дуже доросла донька, яка сама вже вийшла заміж, але це нічого не змінює і я забрала їх до себе додому, щоб відігріти та напоїти гарячим чаєм.
Поки ми сиділи за столом дітки розповідали, що мама їх просто випхала за двері, а сама покликала дядю Ваню, сусіда з 5-го поверху і зачинила двері. А дітки гуляли дуже довго на вулиці, поки не промерзли до ниточки, тому вирішили, що час йти додому. Потім, після того, як ми випили з Артемчиком і Настею чаю, пішли знову добиватися до Оксани. Але і на цей раз вона не відчинила двері, хоча вже був пізній вечір і вона, як мама, повинна перейматися за своїх дітей. Але, як я зрозуміла, це не про неї, тому Артем і Настя залишилися у мене на ночівлю. Зранку ми знову пішли до Оксани стукати у двері та намагатися потрапити всередину квартири.
На той день я, навіть вихідний на роботі взяла, щоб розібратися з цією ситуацією. Я йшла у квартиру Оксани, щоб дуже серйозно з нею поговорити, тому що це не діло, а в противному випадку я просто піду до поліції та буду писати заяву, щоб позбавити батьківських прав ту жінку. Ми знову почали стукати з дітьми у двері й на цей раз нам також ніхто не відкривав. Це було для мене дуже дивно, тому що вона мала вже прокинутися. Тим паче, що Артем мені сказав, що він вчора ввечері бачив як цей дядя Ваня, з яким була його мама, вже виходив з під’їзду, тобто Оксана квартирі залишилася сама. І це ще більше лякало. Я вирішила, що необхідно викликати поліцію. Що й зробила. Поліціянти вибили двері у квартиру Оксани та побачили її ледве живу на ліжку. Як виявилося потім, в Оксани вночі трапився інсульт. І якби їй вчасно допомогли, то вона б вижила, але через те, що вона дуже довго знаходилася в такому стані сама без допомоги, то врятувати її було неможливо. Оксана померла дорогою до лікарні.
І тут постало питання, що робити з дітлахами. У поліції, де я підписувала дуже багато документів та писала дуже багато заяв з приводу цієї ситуації, мене вмовляли, щоб я забрала дітей до себе та оформила на них опікунство. Та ще й Артемка благав мене, щоб я його не віддавала до дитячого будинку, адже він знає як нам погано. Але я не могла їх фінансово утримувати, так ще й у мене донька вагітна і скоро я стану бабусею., куди також будуть необхідні кошти. Я дуже сильно вагалася, але не могла покинути цих дітлахів. У поліційному відділку мені сказали, що на дітей держава виділяє достатню суму коштів, яких вистачить, щоб їх утримувати. Мене це трішки заспокоїло, тому я вирішила зателефонувати своїй доньці та з нею порадитися.
Вона мені одразу сказала, щоб я не залишала цих дітей, адже все своє життя тоді я буду собі докоряти, що зіпсувала життя цій малечі. І тоді, після цієї розмови я почала оформляти всі документи, щоб усиновити цих діточок. І зараз я мама вже трьох дітей, двоє з яких дуже маленькі. Насправді, я почуваю себе знову молодою мамою, яка нещодавно народила. І коштів нам справді вистачає, які виділяє держава на дітей. Це дуже велика підтримка з боку держави, адже сама б я не впоралася. Якщо чесно, то я не шкодую про свій вибір, тому що зараз я найщасливіша мама. До речі, Настя та Артемка вже почали мене називати мамою.
