– Що це за манера їсти з телефоном в руках?! Або прибери телефон, або виходь з-за столу! — знову закричав Олексій на свого пасинка.
– Хочу і їм з телефоном! А тобі що?! Ти мені взагалі ніхто… — огризався десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки в цій квартирі господар, і будь ласка, поважай мене і слухайся! Я батькам у твої роки не смів дратувати! — вистрілив, як грім, Олексій, а Єгор вибіг з-за столу і грюкнув дверима в свою кімнату.
– Чого ви знову не поділили? Я вже не можу спокійно у ванній помитися, ви одразу чіпляєтеся! Як же я від цього всього втомилася! — сказала Наталія, виходячи з ванни, мати Єгора.
– Твій син зовсім обнаглів! Ніякого виховання! Це, між іншим, твоя провина! — у гніві закричав Олексій на дружину.
Наталія зайшла на кухню, присіла на стілець. Жінка зняла з голови махровий рушник, який намотала кілька хвилин тому. Втомлено витерла обличчя, глянула на чоловіка, потім зітхнула і опустила очі…
…У вісімнадцять років Наталія завагітніла від однокурсника. Особливої любові тоді не було. Зустрічалися і все… Вона розповіла юнакові про вагітність. Він розповів цю історію своїм батькам. А ті швидко зорієнтувалися. Негайно перевели хлопця в університет на іншому кінці країни, а Наталії дали гроші на аборт.
Не було й думки позбутися дитини. Вирішила народжувати і поповнити ряди матерів-одиночок.
– Ой, Наталко! Як же мені тебе шкода! Це я у всьому винна, недогледіла. Треба було пояснювати тобі. Сама на власній шкурі відчула, що значить виховувати дитину в одиночку. І ти такою ж стежкою йдеш. Просто повторюєш мою долю… — зітхала колись Світлана Анатоліївна, мати Наталії.
– Та не кажи, мам. Ти ж мене виростила, і я зможу. Спочатку візьму академічну відпустку на рік, а потім перейду на заочне відділення. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Проживемо! — відповідала їй Наталія.
– Ой, проживеш-то проживеш… Але це не найкраща доля… Чоловікам, бач, чужі діти не дуже потрібні. А ти з молодих років і вже з прицепом!
– Мам, ну вічно ти своєю стереотипною свідомістю. Я просто впевнена, що є на світі той самий чоловік, здатний полюбити і мене, і мою майбутню дитину. — з упевненістю відповіла Наталія.
– Ну дай-то Боже… — багатозначно відповіла Світлана Анатоліївна…
…Через дев’ять місяців Наталія народила хлопчика, якого вирішила назвати Єгором. І далі життя закрутилося з неймовірною швидкістю. Спочатку, як і гадалося, академічна відпустка в університеті. Потім заочне відділення, робота, сесії, екзамени, перескладання, хвороби, дитячий садочок, дні народження маленького сина один за одним. Звісно, виховувати дитину одній Наталії було дуже важко. Спасибі матері, яка не залишила її в тяжку хвилину і допомагала чим могла.
…Наталія вже відвела сина в перший клас, отримала диплом, влаштувалася на гарну роботу, але особисте життя так і не налагодила. Мати в своїх міркуваннях щодо чоловіків частково була права. Часом за Наталією починали доглядати чоловіки. Одним жінка сама не відповідала взаємністю. А інші, дізнаючись, що у Наталії росте син, одразу зникали під різними приводами. Так вона і жила з сином удвох.
– Наталко, ти бачила нового начальника відділу будівництва? Який він… — грайливим голосом запитала колега Лариса.
– Ні. А що, він з золота, чи що? — байдуже запитала Наталія.
– Ну з золота, не з золота… Але чоловік нічого собі! Сьогодні на загальному зборі буде, сама його і побачиш. Тоді і зрозумієш, про що я.
В цей же день Наталія, як і інші співробітники компанії, познайомилася з новим начальником відділу будівництва. Олексій Сергійович справді виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з чудовим почуттям гумору. Він якось особливо швидко вписався в колектив, завів дружні стосунки з колегами, але більше за всіх симпатизував саме Наталії. Його особливе ставлення до себе жінка відчула, здається, з самого першого дня.
Спочатку люб’язний Олексій запропонував випити каву разом на обід. Далі — більше: запросив на перше побачення. Наталія погодилася, але для себе вирішила одразу: поки справа не зайшла далеко, потрібно повідомити про Єгора.
Про себе Олексій розповів, що до своїх тридцяти трьох років так і не одружився. До нещодавна жив з матір’ю. Потім накопив на власну квартиру й тепер готовий до шлюбу.
Наталія також розповіла про себе і обережно зазначила, що сама виховує сина. Олексій спокійно це сприйняв, розповів, що завжди мріяв про сина. Наталія заспокоїлася, і далі їх роман розвивався досить стрімко. Жінка познайомила свого обранця з сином. Всі разом гуляли в парку, ходили в кіно. Все в цілому було непогано. Звісно, на той момент і Олексій, і Єгор поводилися трохи відчужено. Наталія була щиро впевнена, що вони обов’язково подружаться. А в ідеалі — стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько і син.
– Наталю, може ви переїдете до мене? — почав якось Олексій.
– Не знаю, Леш. Я б не була проти, але Єгор… Йому доведеться змінити школу, а він, мабуть, не захоче. — висловила свої припущення Наталія.
– Ну захоче, не захоче! Ти його розбалувала, люба. Як скажемо, так і буде. Потрібно просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо і він йде в іншу школу. — відповів Олексій.
– Навіть не знаю…
Наталія справді хотіла переїхати до коханого чоловіка, але щось її зупиняло, не давало зробити серйозний крок у зовсім нове життя.
Минуло ще кілька місяців. Олексій знову заговорив про переїзд, офіційну реєстрацію шлюбу.
– Ну добре, Леш. Я поговорю з Єгором. Мабуть, якраз за літо переїдемо, і з нового навчального року в твоєму районі він піде до школи.
– Наталю, ми з тобою вже розмовляли. Чому ти все повторюєш про свого Єгора? Давай вирішимо це питання між нами, а його просто поставимо перед фактом. Він лише дитина і не йому вирішувати, де і з ким жити. — наполягав Олексій.
– Леш, я так не можу. Це мій син, у нього ж всі друзі в цій школі, секція. Я все-таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови з сином Наталія готувалася досить довго. Але одного разу в суботу все ж вирішила підняти цю непросту тему.
– Єгор, як ти дивишся на те, щоб ми з тобою постійно переїхали до дядька Леші?
– А навіщо? — недоуміло запитав десятирічний хлопчик.
– Ну, розумієш, ми з ним любимо одне одного, одружимося і будемо жити як одна сім’я.
– Може, я краще переїду до бабусі? — розгублено перепитав Єгор.
В повітрі повисла коротка пауза.
– Ні, синочку. Ну з яких причин до бабусі. По-перше, я хочу бачити тебе кожного дня. А, по-друге, бабуся вже не така молода, а з тобою треба і уроки вивчати, і приготувати. Ні.
Наталія відчувала, що переїжджати Єгор не дуже хоче. Усередині у неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засинати і прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина і не хотіла псувати з ним теплі довірливі стосунки.
– Наталю, заяву в РАЦС ми подали, давай тепер вирішимо дату переїзду. Мені здається, чим раніше це станеться, тим краще.
– Леш, я поговорила з Єгором. Мені здається, що він якось відреагував… — Наталія не встигла завершити фразу, адже Олексій її перебив.
– Наталю, давай я за ним заїду після школи і поговорю по-мужеськи. Ти його дуже розбалувала. Що він у тебе, як якась дівчина: поїду, не поїду…
– Ну спробуй… — обережно погодилася Наталія.
Вечором Олексій повинен був привезти Єгора додому. Наталія в той вечір дуже сильно переживала. Глибоко в душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, і Олексію вдасться переконати сина в переїзді. Наталія приготувала смачну вечерю. Але, судячи з того настрою, з яким прийшли Олексій і Єгор, розмова у них не вдалася.
– Наталю! Твій син — зовсім невихований хлопець! — практично з порога заявив Олексій.
– З чого такі висновки? — запитала Наталія, проводжаючи поглядом Єгора, який поспішив відразу піти в свою кімнату.
– З чого такі висновки? Ти ще питаєш?! Так він закотив таку істерику! Він хлопець, а гірше будь-якої дівчинки! Переїжджаємо і все! А то дивись, веревки з тебе сплітає! Але я його перевиховаю і зроблю з нього нормального хлопця!
– Давайте вечеряти. — запропонувала Наталія.
Олексій вже сидів за столом, чекали тільки Єгора, який досі не виходив зі своєї кімнати.
– Єгору, синочку, іди вечеряти. — крикнула Наталія, не відходячи з кухні.
– Не хочу. — відповів Єгор.
– Ну давай, ще нюни свої розпускай! Чесне слово, як баба якась! Лет вже немало, а все соплі жуєш. На фортепіано він ходив! Поряд з моїм домом секція боксу є, туди і будеш ходити замість своєї музичної школи. — грізно підсумував Олексій.
– Я краще буду жити у бабусі, ніж з тобою! — закричав Єгор, Наталія по голосу зрозуміла, що він плаче.
– Ніякої тобі бабусі. Жити будемо всі разом, і крапка…
…Наталія і Єгор переїхали до Олексія. Відтоді спокійне життя Наталії закінчилося, бо скандали в квартирі спалахували буквально кожен день.
– Що це за манера їсти з телефоном в руках?! Або прибери телефон, або виходь з-за столу!
– Хочу і сиджу в телефоні! А тобі що?! Ти мені взагалі ніхто… — огризався десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухайся! Я батькам у твої роки не смів дерзити!
– Чого ви знову не поділили? Я вже не можу спокійно навіть у ванній помитися, ви одразу чіпляєтеся!
– Твій син зовсім обнаглів!
Єгор вийшов з-за столу, не доїв свою порцію.
– Наталю, може, справді його до твоєї матері відправимо? — запропонував Олексій.
– Ні, Леш. Я хочу, щоб мій син жив з нами.
– Ну тоді я його путівку завтра здам. Не хочу терпіти його хамство у відпустці, та й покарання він повинен хоч якесь отримати за свою поведінку. Ось і не поїде до моря в рамках профілактики.
– Леш, та ти що? Я без сина нікуди не поїду! — заявила Наталія.
– Нічого з ним не станеться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
– Леш, а якби це був твій дитина, ти б вчинив з ним точно так же?! — несподівано запитала Наталія.
– Зараз мова не про наших спільних дітей, а про Єгора.
– Ні, Леш, я без сина нікуди не поїду. Тим більше, що ти казав, що завжди мріяв про сина і не проти дітей.
– Я не думав, що це буде саме так! — заявив Олексій.
Наталія справді відмовилася їхати у відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.
Якось ввечері у Наталії задзвонив мобільний. На екрані з’явився номер свекрухи.
– Так, Ірино Константинівно.
– Наталко, ти що таке витворяєш? — з порога почала свекруха.
– А що сталося?
– Ти збираєшся вийти заміж і вже перечиш своєму майбутньому чоловікові?! Алеша кілька днів живе у мене, у свою квартиру повернутися не може!
– Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам-то не зателефонував?
– Достатньо тобі овечкою прикидатися! Радіти б, що тебе такий чоловік з прицепом взяв, а ти ще й права качаєш! — випалила свекруха.
– До побачення. Завтра Олексій може повертатися в квартиру. Нас тут не буде до вечора. — Наталія поклала слухавку.
Після цієї розмови вона зібрала речі. Вечором вони були вже в своїй квартирі. Потім Олексій телефонував, намагався налагодити взаємини, але Наталія відмовилася від продовження роману. Заяву з РАЦСу вона забрала.
– Ну і живи все життя зі своїм синочком! — на прощання заявив їй Олексій.
– І буду. — відповіла Наталія і назавжди видалила номер Олексія, а потім і змінила роботу.
Ось така не зовсім вдаля сімейна історія. Хоча ще не зрозуміло, кому в цій історії пощастило…
