Ми з чоловіком одружились доволі рано. Тільки но нам виповнилось по вісімнадцять років, так одразу пішли до РАЦСу, щоб узаконити наші стосунки.
Хоч ми і були досить юними, проте були в рази зрілішими за наших однолітків. Ще з дев’ятого класу в нас складались хороші відносини. Ми старались будувати міцні стосунки, що базувались на повазі, взаєморозумінні та щирих розмовах. Ми були готові працювати над собою. Тому ми так швидко одружились, хоча вже мали за плечами великий досвід в стосунках.
Так, таке буває. Дуже рідко, але стається. Ось в нас так склалось. Після одруження стали працювати та вчитись на заочному. Паралельно проходили різні курси. Тому зараз в нас зараз є своє дизайнерське бюро та невелика поліграфія.
З дітьми ми не поспішали і вже коли нам було по двадцять чотири, ми вирішили, що час народити дитя. Ми багато чого досягли, купили власний будинок. То чому б і не народити дитину?
Та от тільки виявилось, що це для нас майже неможливо. Ми не сумісні по крові. Але ми покладись на той мізерний шанс і таки сталось чудо. Не одразу. Перед цим було чотири вuk uдня, але я змогла завагітніти та виносити здорову дитину. Так, довелось пів вагітності провести під крапельницями, проте я рада, що змогла народити здорову та доношену донечку.
Коли я лежала в лікарні після пологів та не могла намилуватись своєю дівчинкою, здійнявся галас серед медсестер, які залишились на чергуванні. Лікарів не було, бо це припало на різдвяні свята. Коли я вийшла поцікавитись, що трапилось, то виявилось, що в “Вікні життя” залишили немовля. Дівчинка. Вона заходилась плачем і ніяк не заспокоювалась.
Тоді я підійшла до дитини, взяла на руки і спробувала заспокоїти крихітку. Вона, відчувши моє тепло та зрозумівши, що пахне молочком, одразу ж роззівиламротика та стала шукати груди.
Не знаю, чому я не побоялась її погодувати, але я це зробила і дівчинка заспокоїлась. Тоді медсестри подякували і попросили, щоб вона побула зі мною в палаті деякий час. А я й не проти була.
Тоді я зателефонувала чоловіку та про все розповіла. Я вирішила забрати дівчинку, бо в нас в майбутньому навряд буде ще дитина. Те, що ми одну змогли зачати і народити, це вже чудо.
Чоловік не був проти, тому тепер в нас є дві донечки. Обидві рідніші за всіх, хоч одну і зрадила мати одразу після її народження. Вже три роки ми живемо в чотирьох. І ми неймовірно щасливі, що таки забрали нашу другу донечку в свою сім’ю. Родичам ж сказали, що виявилось, я була вагітна двійнею. А доньку ми удочерили дуже швидко. Тому питань ні в кого з рідних не виникало.
