Після 60 років шлюбу я зрозумів, що все моє життя було брехнею. Коли моя дружина після шістдесяти років разом пішла з цього світу, я дізнався, що жив із жінкою, яку насправді не знав.
Я завжди думав, що щасливо одружений з чудовою жінкою, яка мене кохала. Але у віці 82 років я усвідомив: все моє життя було обманом. Я й не підозрював, ким була моя дружина.
Марія та я прожили разом шістдесят років, коли вона раптово померла від серцевого нападу. Я був зруйнований. Ми одружилися, коли мені було 22, а їй 20. Вона була моїм цілим світом.
Я завжди мріяв про дітей, але коли у кінці 20-х ми з Марією вирішили стати батьками, лікарі сказали, що в неї є проблема, яку тоді неможливо було вирішити про штучне запліднення й мови не йшло.
Я запропонував удочерити дитину, але Марія відповіла, що не зможе любити «чужу дитину». Я намагався її переконати, і це ледь не призвело до єдиної суперечки за весь наш шлюб.
Зрештою, я поступився. Я любив Марію й був готовий на все заради неї. Тому я присвятив себе дружині, а свою любов віддавав дітям молодшого брата. Кумедно, але Марія не любила проводити час із його родиною.
Казала, що це нагадує їй про те, чого вона не могла мати. Тому я відвідував рідних сам. Саме мій тепер уже немолодий брат і його сини допомогли мені, коли Марія пішла.
Через півроку після її смерті ми з племінником почали розбирати речі. Хотіли віддати одяг потребуючим Марія б це схвалила.
На дні шафи я знайшли невелику коробочку. У ній лежали дрібнички, повязані з нашим шлюбом: квітка з її весільного букета, тепер вяла й жовта, світлини з медового місяця, подарунки до річниць і лист.
Мій племінник подав його мені. «Мабуть, любовний лист, дядьку Іване», сказав він. Я насупився. Я ніколи не писав Марії листів ми ж ніколи не розлучалися. Подивився на конверт адреса була моя.
Конверт був розкритий, а сам лист, схоже, багаторазово перечитаний. Я розгорнув його й побачив підпис: «Ольга». Ольга Бойко була моєю першою любовю.
Я був закоханий у Ольгу, доки не побачив, як вона цілує мого друга. Мабуть, тоді я і почав зустрічатися з Марією з розпачу. Та згодом здався, що це найкраще, що траплялося в моєму житті. Чи так це було?
Я спробував прочитати листа, але очі вже погано слухалися. Тому племінник прочитав його вголос:
«Дорогий Іване, писала Ольга майже 55 років тому, це лист, напевно, стане для тебе несподіванкою. Я мала звернутися раніше, але не вистачило сміливості.
Обставини змушують розкрити таємницю, яку я хотіла забрати з собою: у мене народилася дитина, Іване, наша дитина. Ми були такі молоді тоді. Коли я дізналася, що вагітна, не знала, як ти відреагуєш
Тому я розповіла Віктору й спитала, як тобі сказати. А він раптом зізнався мені в коханні й поцілував. Ти увійшов і був такий злий. Не хотів слухати, що б я не казала.
Я думала дам тобі час, а потім поясню. Але через три місяці ти вже одружився з іншою. Я вирішила не заважати твоєму новому життю
Народила сина, виховувала його сама. Але тепер, Іване, я дізналася, що в мене рак. Ігорю майже шість років. Він такий добрий хлопчик. Ти б ним пишався.
Я хотіла попросити: чи зможеш ти та твоя дружина взяти його до себе? У мене немає родини, моя мама померла минулого року. Якщо ніхто не допоможе, його відправлять у дитбудинок.
Лікарі кажуть, мені залишилося півроку. Додаю номер телефону подзвонь, будь ласка. Скажи, що вирішив.
З любовю, Ольга.»
Сльози котилися з моїх очей. Я тремтів. Як Марія могла приховати це від мене? У мене був син! Безпорадна дитина, яка втратила матір і залишилася сама.
Як вона могла так вчинити? Лист прийшов якраз тоді, коли ми обговорювали удочерення. Я згадав, з якою ненавистю вона говорила про «чужих дітей».
Я втратив шанс стати батьком. Мій син, мабуть, страждав у прийомних сімях, думаючи, що я відмовився від нього. А Ольга померла, вважаючи, що я зрадив її й сина
Марія вкрала у мене сина через свою заздрість чи страх? А можливо, вона взагалі не хотіла дітей. Я пригадав, як уникала вона моїх племінників. Казала, що це нагадує їй про невдачу. Чи була це правда?
Та Марія, яку я кохав, ніколи не існувала. Вона була вигадкою. А мій син, мабуть, уже дідусь, і я нічого цього не бачив.
Мій племінник допоміг знайти Ігоря. Через колишніх знайомих Ольги ми вийшли на Ігоря Бойка. Він думав, що я свідомо його покинув. Але коли ми пояснили все й надіслали лист, він погодився зустрітися.
Ігор приїхав із старшим сином гарним юнаком на імя Олександр. Він був схожий на Ольгу, але в його посмішці було щосЯ дивився в очі сина, і вперше за довгі роки відчув, що моє серце знову почало битися сповна.
