Моєму дідусеві 71 рік. З бабусею вони прожили в шлюбі 40 років, мають трьох дітей, п’ять внуків і вже навіть двох правнуків. Наша сім’я велика, але при цьому дуже дружня. У нас є свої сімейні традиції. Дідусь – це голова сім’ї. До нього всі завжди зверталися за порадою, або по допомогу. Можна сказати, що він справжній оберіг.
Коли всі збираємося, то в будинку ніколи не буває тиші. Ми один одного завжди підтримуємо, ніколи не залишаємо в біді.
На кожне велике свято, ми всі збиралися в дідуся в будинку. Усі дружно сідаємо за величезний стіл. Це одна з традицій. Навіть, якщо дуже хочемо зустрітися з друзями, то спочатку провести час із сім’єю, а тоді йти по своїх справах.
Літом ми любимо їздити всі разом на море відпочивати. Нас багато, тому їдемо декількома машинами, винаймаємо величезний будинок або живемо в наметах і в нас виходить власне наметове містечко. Загалом любимо відпочивати усі разом. Останній раз я придбала квитки для дідуся і бабусі в санаторій в Одесі, вони дуже любили море.
У будь-який час я могла приїхати до бабусі з дідусем і мене там завжди радо зустрічали й пригощали смаколиками. Вони теж час від часу гостювали в нас. Стабільно бачились 2-3 рази на місяць. Моя донечка ходила на гурток по волейболу в районі, де вони жили. Тому дідусь завжди зустрічав донечку проводжав на гурток. Вони любили йти та розмовляти на цікаві їм теми.
Усі мої друзі та їхні батьки дивувалися, як у нас виходить в сім’ї підтримувати такі ідеальні стосунки. Та ми самі дивувалися. Але точно знали, що це все завдяки нашому дідусеві Івану.
Чотири роки пройшло зі смерті бабусі. І в той же момент, підозріло часто, почала навідувати дідуся його сусідка, як всі думали, бабусина найкраща подруга. Звісно, усі були присутні на прощанні з бабусею і тітка
Галя, сусідка, постійно біля нас крутилася. Вона завжди перебувала в дідуся в будинку, то прибирала там, то йому їсти готувала, підтримувала його. А через рік дідуся повідомив нам, що вони хочуть жити разом. Ми не знали, як реагувати. Оскільки з одного боку – ми були щасливі за дідуся, йому буде не так самотньо у великому просторому будинку, адже він не звик жити сам, і ми не так сильно будемо переживати, проте з іншого – нам це рішення не дуже сподобалося.
Пройшло три місяці, як вони офіційно одружилися. Після цього сусідку Галю, ніби підмінили. Вона відчула себе офіційною господинею та почала наводити свої порядки та запроваджувати свої закони.
Нам було заборонено без причини навідуватися в гості. Перед приїздом потрібно обов’язково попередити, хоча б за день. Відтепер на свята теж не можна приїжджати, коли ми телефонуємо, що хочемо приїхати, то тітка Галя або хвора, або зайнята і таке інше. До речі, вона на 10 років молодша за дідуся. Постійно, коли я розмовляю через телефон з дідусем, то на задньому фоні чую голос тітки Галі: «Що вона знову хоче? Ми зайняті, вибивай».
Не раз чула від неї, як вона казала до моїх дітей та дітей сестер і братів: «У вас є свої бабусі та дідусі ідіть до них!». Одного разу дідусь та його дружина поїхали на відпочинок на море. Я подзвонила дідусеві та попросила його купити одну річ, вона взяла трубку та відповіла: «Ми відпочиваємо, якщо тобі щось потрібно, то їдь і купляй!».
А ще вона дозволила собі викинути бабусині вазони, які вона так любила. Якби знала, що так буде, то собі забрала б. А ще усю бабусину біжутерію віддала своїй дочці.
У дідуся було недавно день народження, ми хотіли влаштувати йому справжнє свято, зарання домовилися з ним на котру годину, все своє привеземо. Щойно про це дізналася тітка Галя, відразу подзвонила всім, усе скасовувала, дозволила нам лише подарувати подарунки та їхати назад. Чому так, ми до сьогодні не знаємо. Я намагалася поговорити з дідусем та він тільки розсердився і сказав, щоб не лізла в його сім’ю.
А ми тепер хто для нього? Чому все так погіршилося? Ми його любимо та цінуємо, як раніше, проте дуже хочемо повернути наші дружні, міцні стосунки. Тому що ми найрідніші для нього люди. І що тітка Галя хоче від дідуся? Для чого їй це все? Наша сім’я до неї раніше добре ставилася, але зараз все по-іншому.
