Діля 27 листопада
Сьогодні ввечері, після 21го року шлюбу, моя дружина Орися, яка має лише українське імя, несподівано сказала:
Ти маєш запросити іншу жінку на вечерю і в кіно.
Я зупинився, не вірячи в те, що чув. Орися лише усміхнулася і тихо додала:
Я тебе кохаю, але знаю, що ще одна жінка, моя мама Ганна, давно чекає твоєї уваги.
Ганна вже девятнадцять років живе одна в Києві, після смерті мого батька Володимира. Робота, три діти і нескінченна турбота майже позбавляли мене можливості бачитися з нею.
Того вечора я схопив телефон і подзвонив мамі:
Мамо, ходімо завтра ввечері поїсти і підемо в кіно. Тільки ми з тобою.
Що сталося, синку? Все гаразд? запитала вона, трохи схвильована. Мама завжди вважала, що раптові дзвінки несуть погані новини.
Усе в порядку, мамо. Я просто хочу провести з тобою час.
Вона замовкла на мить, а потім лагідно відповіла:
Я з радістю.
У пятницю, під кінець робочого дня, я приїхав забрати її. Ганна вже стояла біля підїзду, доглянута, у тій самій сукні, якою колись святкувала наші 25й річницю шлюбу.
Я сказала подругам, що маю побачення з сином, засміялася вона. Тепер вони чекатимуть, які враження залишаться.
Ми вирушили до маленького затишного ресторану в Подолі, де пахне свіжою борщовою ноткою і ароматом кави. Ганна взяла мене за руку так ніжно, ніби ще в дитинстві, коли вона вчила мене ходити.
Коли офіціант приніс меню, я прочитав його вголос, бо мамі важко було розглядати дрібний шрифт.
Колинебудь я читала меню з тобою, усміхнулася вона.
Тепер моя черга, мамо, відповів я.
Ми говорили довго: про життя, про спогади, про те, що накопичилось між нами за роки. Фільм пропустили, проте не шкодували головне була наша розмова.
Коли я відвіз Ганну додому, вона сказала:
Хотіла б повторити цю зустріч, але наступного разу я запрошую.
Я посміхнувся і погодився.
Через кілька днів мама раптом померла від серцевого нападу. Я навіть не встиг попрощатися. Через деякий час дістав конверт: у ньому копія рахунку з ресторану (на суму 780 грн) і записка:
«Я заплатила заздалегідь. Не знала, чи зможу бути там, але хотіла оплатити вечерю для двох для тебе й твоєї дружини. Ти ніколи не дізнаєшся, скільки значив для мене той вечір. Люблю тебе, синку.»
Тоді я зрозумів: ніколи не відкладайте слова «Я тебе люблю». Даруйте час тим, хто вам дорогий. Сімя це не «пізніше». Сімя це тепер.
