У мене з Вадимом чудові стосунки. Ми після одруження залишилися жити в Києві. Тут ми навчалися в університеті, де й познайомилися. Вадим – чудовий чоловік, хороший спеціаліст, добре заробляє і з любов’ю ставиться до мене. Я з ним щаслива.
За рік після одруження у нас народилася донечка. Спочатку було матеріально досить важко, адже я вже не могла працювати. Намагалася трохи підзаробляти дистанційно. До мене часто навідувалася мама, яка допомагала з дитиною, щоб я могла більше часу приділити роботі.
Коли нашій Насті виповнилося два рочки вирішили на кілька днів поїхати в гості до свекрів. А то все ніколи – то робота, то якісь домашні клопоти, то ще щось
Мої свекри досить багаті люди. Вони утримують у місті мережу ресторанів, немало заробляють, живуть у двоповерховому особняку з подвір’ям. Мама Вадима не любить хатньої роботи, тому винаймає для домашніх справ робітницю. Декілька разів, правда, вони для внучки присилали дорогі подарунки. Моя мама таких подарунків зробити не могла.
За тиждень у Вадима відпустка. Я склала речі всієї сім’ї для поїздки. Ми на такий тривалий час ще не виїжджали з дому після народження Насті. Тому я на цю відпустку навіть дуже розраховувала. Все-таки хотілося трохи змінити домашню обстановку, десь побувати, поспілкуватися, відпочити. Адже кожного дня одне й те саме: робота, домашні клопоти і знову робота.
І ось ми в гостях. Варто згадати, що батько Вадима, у минулому військовий, доволі суворо виховував власного сина. Коли Вадим досяг повноліття, вимушений був одразу знайти собі роботу. З цього моменту від батьків він не отримав ні копійки. Таке виховання. Батько навіть часто докоряв нам, що він у такі роки вже зумів придбати собі квартиру і заробляв не так, як ми. Я на ці докори не реагувала. Це їхні сімейні стосунки, які мене не стосуються.
Можливо, саме це загартувало Вадима, і він доволі мужньо переносив труднощі. Ніколи не жалівся ні мені, ні батькам. Хоча, знаю, часом йому було дуже не просто.
Перші хвилини зустрічі з батьками чоловіка була теплими. Нам одразу виділили кімнату, в якій ми мали проживати. Правда, щодо харчування одразу підкреслили, що варто було б заїхати в супермаркет або на базар і докупити дещо з продуктів, бо у них все розраховано лише на себе.
Настя саме в цей час навчилася добре ходити і її, як дитину, все цікавило. Вона намагалася заглянути у кожний досяжний для неї куточок. Нове приміщення викликало у неї особливе зацікавлення, і вона невгамовно бігала кімнатою. Для мене це було звично. Дитина ж!
Активність Насті викликала роздратування у свекрухи. У неї розболілася голова від надмірного шуму. Тому я вимушена була більше часу проводити з дитиною на дворі.
Наступний день гостювання у свекрів став справжнім випробуванням для мене. Настя і далі була такою ж невгамовною. Свекор демонстративно сидів у телевізорі, не звертаючи уваги на внучку. Свекруха ковтала таблетки для заспокоєння і від головного болю. Їх дратувало те, що Настя бігала кімнатами, розкидала іграшки, часом плакала. Для мене це були звичні речі. А батьки Вадима вважали, що я не правильно виховую дитину. На такі закиди свекрів, я, звісно, мовчала, рахуючи дні, коли ми врешті знову повернемося до рідної домівки.
Так минув тиждень, і ми знову вдома. На завершення нас все-таки очікував сюрприз. На вайбер Вадима прийшла квитанція, у якій була вказана сума збитків, які ми завдали свекрам під час гостювання. До неї входили чистка килима, косметична побілка стіни, прання білизни. Я була ошелешена. Вадим мовчки наступного дня оплатив рахунок і вислав на вайбер повідомлення, що ми в гості більше не приїдемо.
Вважаю, що суворість свекра перейшла всякі межі здорового глузду. Хай живуть самі і тішаться власними порядками й ідеальною чистотою. Я краще наступного року за такі гроші зніму готель на березі моря і добре відпочину всією сім’єю.
